Веселе свято Новий Рік


Сьогодні новий рік, а я все ще не знаю, чим буду займатися, і як буду зустрічати, а головне з ким буду зустрічати. У дитинстві перед новим роком завжди було відчуття свята, очікування чогось незвичайного, чарівництва або дива, вірила в Діда Мороза. Та й не тільки новий рік дарував такі відчуття, а кожне свято ніс якусь свою атмосферу. А зараз, всі свята несуть тільки пригнічення і тяжкість, може бути це все через те що я одна. Мені вже 24 роки, а я все ще одна. Були, звичайно, відносини, але всі вони закінчувалися крахом. І я зневірилася, і перестала шукати. Якщо доля така, що я повинна бути одна, я буду одна.


Я сиділа на кріслі, закутавшись в плед, і пила гарячий шоколад. За вікном йшов сніг великими пластівцями. Ця зима була теплою, будинки в кутку стояла маленька ялинка. Один приятель приволік мені її позавчора, якби не він, у мене б не було б ялинки. По телевізору показували всяку нісенітницю, що показують з року в рік на новий рік. Дааа, ось і настав веселе свято новий рік, подумала я, і тут задзвонив телефон.

— З наступаючим новим роком, малятко! — Закричала в слухавку Ліля, вона була моєю найкращою подругою. Ми познайомилися з нею в університеті, вчилися 5 років разом, і цілих 5 років були нерозлучні, як і зараз. З закінчення університету пройшло 2 роки, а ми все ще були разом, хоч вона і вийшла заміж недавно, і вже чекала дитину. — Через годину чекаю тебе у себе! — Так само орала вона в трубку.

— Ліль, я не хочу вам заважати з Дімою. Це ж ваш перший новий рік — промямлила я в трубку.

— Перший, але не останній же! Давай бігом зібралася і до мене! Тобі ще тут готувати салати — засміялася вона. — Я з пузом особливо на кухні розвернутися не можу, та й ми не одні будемо. Діма покликав своїх друзів, а я кличу своїх. Так що давай приводь себе в порядок і бігом біжи!

— Так мені і надіти нічого, і я подарунки не купила, і взагалі у мене немає настрою — все ще хотіла я відмазатися. — І взагалі я буду себе незатишно відчувати серед його друзів, і я одна, у мене навіть хлопця немає! А там всі будуть з парами. Я буду як дурра сидіти без пари!

— Не все будуть з дівчатами, там у нього приїхав друг з Англії, він один буде, ще Саша один, пам’ятаєш його? Він тобі ще сподобався. Він розлучився зі своєю марою.

— Пам’ятаю, пам’ятаю.

— Та й якщо хочеш знайти хлопця, то потрібно гуляти. А не вдома сидіти! Він не прийде і не постукає до тебе в віконце.

— Ліль, яке віконце, я живу на сьомому поверсі. Та я і не чекаю нікого.

— Ну, так що, прийдеш? Сподіваюся, ти не кинеш мене на кухні одну з животом ?!

Вона натиснула на найболючіше. Звичайно ж я не могла її залишити одну. Скільки разів вона мене рятувала і допомагала. Та й розвіятися треба б. Та й Саша там буде. Він був на весіллі. Він відразу кинувся мені в очі. Такий гарний, темноволосий, потужний, зеленоокий хлопчина.

— Кажеш, Саша буде ????

— Буде, буде!

— Точно буде?

— Обіцяю!

— Через години дві чекай. Що небудь купити?

— Ні, ми вже вчора все купили. Себе тільки красиву принеси.

І я повісила трубку. І в голову відразу полізли думки про те. Що зовсім одягнути нічого. Побігла до шафи, і почала ритися. Мої старання винагородити, я знайшла кофту, яку шукала позавчора, і знайшла сукню. Його я одягала лише раз, на випускний. Я й забула, що воно в мене було. Чорна сукня, з відкритою спиною, з глибоким декольте, завдовжки трохи вище колін. До нього ж я знайшла і туфлі на шпильках, які я купила зовсім недавно.

Після того, як я визначилася з нарядом я побігла в магазин. Адже потрібно було купити подарунки Дімі і Лильо. Слава Богу, я не всі гроші витратила на одяг. Дімі я купила тапочки з масажним ефектом, Лілі велике махровий халат її улюбленого яскраво-жовтого кольору, побігла у винний магазин і купила вино. На більше в мене не вистачило фантазії. Вона в мене слабо розвинена.

І ось через півтори години, я стояла на кухні у Лілі з бігуді на голові і кришила овочі для олів’є. Вона мені розповідала, хто буде, а я все хотіла побачити Сашу, аж надто він мені тоді сподобався. І тут у мене в голові промайнула думка, що можливо це доля, що і я одна буду, і він прийде один. Напевно, він моя доля.

Після двогодинного копання на кухні, ми, нарешті, вилізли звідти втомлені і обмазані майонезом. Зате стіл був чудовий. На столі біла скатертина, по середині столу стояв білий букет квітів в маленькій вазі, фрукти, оформлені в незвичайних формах. Стіл був накритий на 7 персон.

— Ну ось що б я робила без тебе а? — Обійнявши і поцілувавши запитала пузата дівчина, яку я так любила.

— Накривала б одна! Без мене! — Швидко відповіла я. — А коли гості то прийдуть? Ми встигнемо самі привести себе в порядок, а?

— Гості повинні приїхати через годину. Діма поїхав якраз за Алексом.

— Алекс? А хто це?

— Це його друг з Англії.

— Він хоч по-російськи то знає?

— Він з Росії. Я його сама не знаю, але Діма говорив. що він знає, коли я у нього запитала те ж саме.

— Гаразд, пішли збиратися. Не можна, що б Саша мене бачив у такому вигляді. А то він злякається. — На той момент я і справді виглядала жахливо. Ненафарбована, в бігудях, і в халаті Лілі, який мені був великий в 2 розміру, якщо не більше.

Коли я вийшла з ванної, Ліля дивилася на мене широко розкритими очима. І довго не могла сказати слова. У моїй голові скакуном проскакали мільйон думок, плаття погано сидить, туфлі не ті, зачіска жахлива, нафарбувалася не так і т.д. Що могло бути не так? Я почала переживати. А може у неї животик захворів? Я ще більше почала переживати!

— Клааасс !!! — Тільки й змогла протягнути Ліля. А у мене як камінь з душі звалився і я дзвінко засміялася. Вона теж виглядала відмінно. Вагітність йшла їй, з худою дівчата вона перетворилася на жінку, з пишними формами.

— Ти теж з ніг сшібательна! — Зніяковівши, сказала я.

І ось всі гості зібралися, за винятком Діми та англійської гостя. Всі особи були знайомі, і я вільно сиділа і спілкувалася з усіма. Мені було дуже добре і весело. Час було вже дванадцята година, а чоловіків все ще не було. Ліля не переставала лунати Дімі, поки я розважала гостей. Саша був дуже веселим, не дивлячись на недавнє розставання з дівчиною. Він весь час крутився біля мене, і чинив знаки уваги. Я була дуже щаслива. Нарешті мої очікування виправдалися, і мені приділяє знаки уваги хлопець, в якого я майже закохалася.

— Вони, напевно, запізняться. — Заявила Ліля, — так що давайте сідати, час уже без двадцяти дванадцять!

Ліля, сподіваючись на те, що Діма встигне, взяла і для них келихи для шампанського, вона дуже не хотіла зустрічати одна їх перший спільний новий рік в якості подружжя, і тихо сподівалася на диво.

І ось почали бити куранти, всі почали кричати з новим роком, і чокатися келихами, і тут відкрилися двері, і Ліля схопилася з місця як ошпарена і побігла назустріч чоловікові.

— Я так боялася, що ти не встигнеш! — Обіймаючи чоловіка, прошепотіла вона. — Я Ліля, а ви, напевно, Алекс! Дуже приємно познайомиться! — В ту ж секунду Ліля перемкнула свою увагу на гостя. І почала його знайомити з усіма гостями. Дійшовши черга до мене, мене охопила тремтіння, я дізналася ці очі. Його очі ніяк не змінилися!

Ми вчилися в одній школі, він був старший за мене на 2 роки, і ми навіть зустрічалися в старших класах. Але, на жаль, нічого не вийшло, він мене кинув і почав дружити з дівчинкою постарше мене, а моє серце залишилося розбитим. З часом все забулося, і зараз, він тиснув мою руку, і в мене знову все загорілося. В ту ж секунду я забула про Сашу. Я згадала його!

— Очень приятно! — Промовив він з легким акцентом, і поцілував мені руку.

— А тепер все за стіл! — Прокричала Ліля, своїм дзвінким голосом. А я подумала. Треба ж він мене не впізнав. Як же чужа країна змінює людей, витісняючи минуле людини з його пам’яті.

З цього моменту всі пропливло як уві сні, я посміхалася, сміялася. Танцювала з Сашею, і все це було як уві сні. Я раділа тому, що Ліля нічого не помітила. Не треба було її зараз засмучувати. Вона обіймала то Діму, то мене, і веселилася на повну котушку.

Вечір закінчився о 5 ранку, всі пішли за винятком мене і Алекса, і я зібралася додому. Я зібрала речі, свої подарунки, переодяглася, допомогла Лілі все прибрати. На кухні, миючи посуд, Ліля запитала:

— Може, залишишся і поспиш у нас? Навіщо тобі зараз випевшей сідає за кермо?

— Я викличу таксі, — сказала я.

— Щось не так? — Запитала вона підозріло.

— Ні що ти! Все було чудово. Просто я втомилася маленько і хочу додому.

— Додому вона хоче! Прям як маленька!

Я все-таки вирішила поїхати на своїй машині. Все одно дороги були порожні. Попрощавшись, я вийшла в під’їзд. У слід Ліля тільки й встигла прокричати:

— Подзвони, як будеш вдома!

— Добре! — Прокричала я у відповідь.

На вулиці було ще темно. Але на снігу було видно різнобарвна мішура, і в деяких місцях йшов дим від непогашених петард. Підходячи до машини, я почула кроки, швидко наближаються до мене. Людина навіть біг. Я злякалася, не вистачало тільки, що б мене згвалтував який нибудь п’яний дід мороз. Здається, від переляку я навіть перестала дихати. І раптом хтось поклав мені на плече свою руку. Боже! Боже! Я молилася Господу Богу, що б все обійшлося. Я не пам’ятаю, як я опинилася на снігу, я кричала, а хтось цілував мене.

— Цілий вечер я мріяв про це! — Сказав чийсь голос.

Побудувавши логічний ланцюжок, раз він мріяв цілий вечір, значить, ми провели вечір разом, значить він гість Лілі і Діми, і цей акцент … Я зрозуміла, що це був Алекс. Я не пам’ятаю, скільки ми лежали на снігу і цілувалися в темряві.

— Ти забула сумочку! — Сказав він мені.

Швидко встав, допоміг встати мені, оттряхнул з мене снігу, простягнув сумку і … втік назад. Такого повороту подій я не очікувала.

На наступний день мене розбудив телефонний дзвінок, знявши трубку, я почула дзвінкий голос своєї Лілічки.

— З новим роком. Малятко!

— Привіт. А скільки час?

— 18:00

— Вечір чи що ??? — Я якось не очікувала проспати до вечора.

— Сама тільки що прокинулася, сама в шоці, — прогигикана в трубку вона. — Вчорашній вечір так втомив мене.

— Чим займаєшся? — Запитала я, завалившись назад в ліжко.

— А чим може займатися вагітна жінка? — Прогигикана вона, — їм, звичайно! Нудно мені. Мій Дімочка поїхав проводжати свого друга в аеропорт. Правда, він класний ?!

— Дааа … Діма у тебе дуже хороший …- неуважно промовила я.

— Та ні ж, не Дима! Я про Алекса! А Діма в мене краще! — Похвалилася вона.

— Дааа … Алекс теж нічого …- промовила я, подумавши, «і це все? Один поцілунок?»

— Та що з тобою а ??? У тебе голос якийсь дивний …- обурилася моя подруга.

— Люба моя, ти мене тільки що розбудила! Який у мене голос може бути?

— Ось! Тепер я дізнаюся свою подружку! Гаразд, спи далі, а я їсти пішла — і вона кинула трубку. А я залишилася зі своїми думками.

«Вже краще б далі прикидався б, що не пам’ятає мене, ніж ось так от поступово, подумки обурювалася я. І тут я згадала про долю, слідом за нею згадала про Сашка, який напившись, почав приставати до мене, розпускаючи руки, а потім Діма його відправив додому на таксі. Мабуть, Саша досі переживає про розрив з дівчиною, раз так повівся на святі у найкращого друга. І все-таки, веселе свято новий рік. І я знову згадала про долю, яка все ще не зустріла мене з моєю другою половинкою. Значить доля така, подумала я і пішла у ванну, змивати новорічні пригоди.

Про Алексе я більше нічого не чула, як і про Сашка. На відміну від Алекса, Саша дзвонив і щось говорив про вибачення. Мабуть, намагався вибачитися. Я його простила, і забула, та й Алекса я почала забувати.