Як простіше розлучитися з молодою людиною?

Любов пішла, а ти ще немає. Більше того, йти не збираєшся, але колись дорога людина тебе дратує і, що погано, прекрасно це відчуває. Ти несвідомо, не навмисне подаєш йому сигнали того, що ваші відносини рухаються до фіналу, але сама не йдеш. Просто тому, що поки й сама не розумієш, що кохання вже немає …


Як розірвати замкнене коло і як простіше розлучитися з молодою людиною? Давайте розберемося!

Ми весь час подаємо один одному сигнали. Вони і допомагають нам коригувати свою поведінку залежно від того, подобається воно оточуючим чи ні. Коли ти закохана, це сигнали типу «ти мені подобаєшся», «хочу бути з тобою». А коли людина тобі неприємний, ти починаєш його як би відштовхувати — «піди», «не хочу тебе», «ти мені не потрібен», тобто фактично проявляєш агресію. Справедливості заради треба сказати, що більшість з нас робить це несвідомо, на ділі намагаючись вести себе як пристойні люди, тобто пасивно. Тому психологи назвали таке «опір матеріалів» пасивної агресією.

Розставання — це завжди важко. Але одна справа, коли він неважливо до тебе ставиться, змінює або б’є, або ви хоча б ругаетесь. Тоді фінал начебто виправданий. І зовсім інша — сказати ні за що, ні про що «давай розлучимося» людині, з якою ти провела кілька років, який встиг стати частиною твого життя і навіть не зробив тобі нічого поганого …

Неприємно це, що тут говорити. Некомфортно якось. Виходить, якщо він такий хороший, а ти її кидаєш, то погана ти? Так, якщо ти звикла ділити світ на поганих і хороших. У цьому випадку хтось обов’язково повинен бути винен, і виходить, що винуватою опинишся ти, якщо кинеш його. Ось ти і не кидаєш, покірно «несучи свій хрест». А якщо йому таке життя здасться нестерпним, що ж, він вільний піти сам, кинути тебе, негіднику отакий … І тоді ти з повним правом приміряєш німб і крильця, а йому ви з співчуваючими подружками подумки прірісуете роги і хвіст. Що й потрібно було довести…

Пасивна агресія властива тим, хто віддає перевагу перекладати відповідальність за що завгодно на кого завгодно. Тим, хто не хоче дорослішати. Вони поводяться як діти, не можуть розібратися в своїх почуттях, висловити свої «хочу» і «не хочу». Але діти цього не можуть, а інфантильні особистості не хочуть. Адже доведеться брати відповідальність за свої вчинки і, можливо, переживати почуття провини, а так, може, воно й саме розсмокчеться.

Відповідальність і вина йдуть рука об руку, бо це пов’язані категорії: відповідальність — це ідея, вина — це почуття, і вони взаємопов’язані. Тобто визнання своєї відповідальності, неминуче провокує переживання почуття провини — і це нормально, переживання здорової провини веде до росту і розвитку особистості в контексті відносин. Так, відчувати себе винуватим неприємно, особливо коли не знаєш, як простіше розлучитися з молодою людиною. На жаль, ідеологія суспільства споживання знецінює розвиваюче значення страждань і болю, та й просто дискомфорту. Життя, як показують рекламні ролики, зобов’язана бути суцільним задоволенням, а тому здається природним, що багато хто не хоче брати на себе відповідальність за вчинки, які можуть заподіяти іншим біль. Але невже ти вважаєш, що в реальному житті можливо ніколи і нікому не завдавати болю?

Інша категорія тих, хто виявляє пасивну агресію, — це люди, яких не можна назвати агресивними. Вони свідомо уникають будь-яких конфліктів і конфронтації, тому що в таких ситуаціях не знають, як себе вести, панікують, несвідомо сприймаючи їх як загрозу життю. Розумом вони розуміють, що навряд чи «ображена» сторона їх вб’є і з’їсть. Але такі установки закладаються в дитинстві, а для дитини гнів батьків, від яких залежить його життя, означає пряму фізичну загрозу. І коли дитина росте в непередбачуваною обстановці, не розуміючи, що саме в наступну секунду може спровокувати лють батьків, він привчається обходити гострі кути у відносинах, часто ігноруючи свої інтереси. Такій людині простіше не помічати проблему, ніж обговорити її. І він буде тягнути час, ухилятися від прямого контакту, робити вигляд, що нічого не відбувається, щоб уникнути неприємної розмови. Техніки можуть бути вельми витонченими — від постійних запізнень до нескінченних жартів. Жартівники, до речі, демонструють вищий пілотаж пасивно-агресивної поведінки: вони розпізнають ознаки близької грози і знаходять спосіб розрядити обстановку за допомогою гумору.

Пасивно-агресивний партнер завжди маніпулює іншою людиною, змушуючи вгадувати його почуття і заздалегідь прирікаючи на поразку. Серед обирають пасивно-агресивну манеру поведінки є і ті, хто уникає розриву не тому, що сам боїться болю, а тому, що боїться заподіяти її партнеру.

Така поведінка шкідливо вже тим, що людина відмовляється від власного життя, перекладаючи завдання свого зростання та реалізації на іншого: «Нехай він (а) сам (а) зробить те, що хочу я». Так людина не навчиться робити те, що йому важливо. Але відмова від отримання життєво важливого досвіду не звільняє від його необхідності. Навіть якщо це буде супроводжуватися хворобливими конфліктами. Брати ж на себе відповідальність за те, що відчуває інша людина, — це особлива форма манії величі. Виходить, що ми як би управляємо почуттями інших людей, а це неправда.

Треба розуміти, що для людини пасивно-агресивна поведінка — це глухий кут, і ця дівчина може і не знати, як простіше розлучитися з молодою людиною. Воно зводить нанівець спілкування — саму основу будь-яких відносин. І коли пара все-таки розлучається, проблем двох людей це не вирішує: ніхто нічого не зрозумів, уроки не винесено і в майбутньому велика ймовірність наступити на ті ж граблі.

Коли у відносинах двох виникають труднощі, промовляти їх завжди корисно. Спроби маніпулювання не тільки смішні, але й безперспективні. «Нехай зрозуміє, що мені погано» або «хіба не очевидно, як я страждаю» — це типова модель дитячого поведінки, коли мама здогадується, що немовля щось не влаштовує на його плачу або іншим невербальним проявам. У дорослому житті (спільного життя двох рівних людей) ніхто не зобов’язаний завжди вгадувати чужі думки, розуміючи іншого без слів. Іноді може, але не мусить. І тому єдиний спосіб донести до людини, з якою ти живеш поруч, що у ваших стосунках з’явилася серйозна проблема, — це поговорити з ним. Причому зауважу, це обов’язково треба робити, не тільки коли ти сама демонструєш пасивно-агресивна поведінка, але й коли розумієш, що таку тактику застосовують по відношенню до тебе. І, почавши така розмова, тобі важливо розповісти про те, що саме тебе хвилює, не влаштовує, навіть приводить у лють — НЕ вішаючи ярликів і не звинувачуючи партнера в тому, що ти відчуваєш себе саме так, а не інакше. І, звичайно, обговорювати, що ти сама готова зробити для кращого розуміння. Хоча іноді сам факт такої розмови може стати одним з таких дій. Адже обговорення труднощів — це ознака твою не байдужості до близької людини.

У певному сенсі пасивно-агресивна поведінка — прикмета сьогодення, адже ми все більше віддаляємося одне від одного, віддаючи перевагу реальності віртуальність. Що не кажи, електронне спілкування (за допомогою інтернет-месенджерів або sms-ок) — це відмінна можливість сховати справжні почуття: лиця твого не видно, голосу не чутно, а слова можна добре обміркувати і скільки завгодно разів переписати. Можна взагалі, нічого не пояснюючи, зникнути із зони доступу: «Ой, вибач, мобільник розрядився (» аська «впала, пошта накрилася і т.п.)». На самому початку, коли відносин ще, по суті, й ні, це, звичайно, спрацює: подзвонить-напише тобі людина разів двадцять, та й перестане — справді, на тобі поки що світ клином не зійшовся. Але деякі застосовують таку тактику, навіть коли відносини вже зовсім на іншому рівні, який передбачає, що ви вже досить добре навчилися розуміти один одного. Тобто, виходить, діють за звичною схемою, не даючи собі праці задуматися, а чого вимагають саме наші відносини і чого хоче від тебе ось ця конкретна людина.

І якщо ти дійсно не бажаєш їх втрачати (і стосунки, і людини), треба бути готовою до того, що доведеться звернутися за консультацією до психолога. Фахівці відзначають, що, на жаль, впоратися самостійно з пасивною агресією (неважливо — у себе або у партнера) вкрай складно. Доведеться серйозно попрацювати, усвідомити і прийняти проблему, виявивши її коріння (які так надійно витіснені у несвідоме, що самої їх не розгледіти), і тільки потім, знайшовши за допомогою фахівця спосіб, з нею впоратися. Але якщо ваша любов вам обом дорога, то значить, вона того варта.