Основні помилки батьків майбутніх першокласників


Отже, більшість батьків вже не задають собі питання, потрібно чи ні займатися з дитиною-дошкільням підготовкою до школи. Відповідь очевидна: звичайно ж ТАК! Хоча … У школі все одно всіх навчать … Нехай дитина ще погуляє. А якщо і починати підготовку, то як саме? Чому навчати в першу чергу? Ось основні сумніви і питання всіх батьків. І в результаті — помилки, «віддуватися» за які доводиться потім нашим дітям. Які ж основні помилки батьків майбутніх першокласників? Читайте, дізнавайтеся себе і виправляйте.


Не слід забувати, що навчання письма та читання — прерогатива вчителя початкових класів. Тому під час вступу дитини до школи звертається увагу не на грамотність, а на те, наскільки успішно ваше чадо демонструє готовність до вченню. Необхідно враховувати, що наша сучасна шкільна програма пред’являє найвищі вимоги до рівня знань майбутніх учнів. Ось тільки батьки сприймають готовність їх чада до шкільного навчання по-різному. Одні вважають, що дитина повинна вміти читати, рахувати й писати. Для інших — це великий запас різноманітних відомостей і знань. Треті вважають, що їх дитина має бути посидючим, уміти зосереджуватися на конкретній справі. Багатьма батьками приймається за готовність бажання самої дитини йти до школи. Звичайно ж, кожен з них правий по-своєму, але тільки частково.

Насправді готовність до школи — це якийсь «мікс» фізичного і психологічного розвитку дитини. Більшість дітей, на думку фахівців, дозріває до семи років. У цей час можна сміливо віддавати чадо в школу. Формально. Але вся справа в тому, що у природи немає чітких обмежень за віком. І ті навички, що формуються в одних дітей до семи років, в інших виробляються лише до восьми. Ось чому батькам потрібно самостійно оцінювати свою дитину з різних сторін. А потім вже вирішувати, чи віддавати його в перший клас зараз або ще трохи почекати.

У нормі дитина готовий до того, щоб йти в школу з шести років. Але лише за умови його абсолютного здоров’я. Здоров’я — це головне для успішного вчення майбутнього школяра. Але, як це не сумно, багато дітей мають відхилення — фізичні чи психічні. Майже 40% першокласників захворюють раз на два місяці, і хворіють по 7-10 днів. А це неодмінно тягне пропуски уроків і прогалини в знаннях. Таким дітям важко даються математика, письмо, читання. Якщо ваша дитина часто хворіє, не поспішайте з вступом до школи, а неодмінно займіться зміцненням його здоров’я.

Помилка № 1. «З віком пройде».

Ще задовго до вступу Андрійка в школу його батьки вирішили, що їхній син неодмінно повинен вчитися в спецшколі з поглибленим вивченням іноземної мови. Незважаючи на те, що Андрій через простуд часто пропускав заняття в дитячому садку, батьки намагалися вдома займатися з ним рахунком, читанням і рішенням логічних задач. І дуже успішно, хлопчикові багато давалося легко. Букви він вивчив і вже досить побіжно і з упевненістю читав по складах, був у стані переказати прочитане і зльоту запам’ятовував довгі вірші. Але от звуки Андрій не завжди вимовляв чітко й виразно. Звичайно ж, своєчасна консультація лікаря-логопеда дозволила б виявити проблеми і вчасно почати заняття, спрямовані на корекцію мови. Але батьки вважали, що це пройде з віком. Тим часом труднощі у хлопчика викликало і копіювання елементів букв, цифр і візерунків. А це говорить про недостатню розвиненість зорово-моторної координації і вимагає психологічних занять з розвитку дрібної моторики рук.

Результати дослідження такі, що недостатня сформованість мови — дуже частий недолік, що зустрічається майже у 60% першокласників. Мова йде не тільки про запинках і заїкання, але також і про неправильне проголошенні звуків, невмінні виділяти звуки в словах. Не варто забувати і про невеликий словниковий запас, невміння складати розповідь по картинках і вести діалог. Такі діти важко вчаться швидко писати і читати.

Як тільки ви помітите у вашого малюка хоч якісь проблеми з мовою, обов’язково почніть займатися з логопедом. І пам’ятайте: таким дітям вкрай не рекомендуються школи з поглибленим вивченням іноземної мови. До того ж, деякі порушення мови говорять про слабку нервову систему дитини. Зверніть увагу, чи добре дитина спить, не терзають його страхи, зайва дратівливість. Чи немає у нього нав’язливих рухів, не гризе він нігті. Якщо є кілька перерахованих вище ознак, необхідно звернутися за консультацією до дитячого лікаря-психоневролога.

Отже, ми можемо говорити про те, що Андрій не був повною мірою готова до школи. Але важливо розуміти, що хлопчик не готовий саме до тієї школи, яку вибрала для нього мама — з величезною мовної навантаженням і завищеними загальними вимогами. Віддати дитину в просту загальноосвітню школу в даному випадку було б переважніше.

Помилка № 2. «Домашні» діти.

Ірі вже виповнилося 6 років. Це дуже весела, товариська, допитлива дівчинка. Добре і правильно говорила, розрізняла звуки, швидко запам’ятовувала вірші і навіть читала прості тексти. Плюс до всього мала всі необхідні подання про математику і дуже любила малювати. На перший погляд дівчинка була повністю готова до шкільного навчання. Але було одне «НО»: через постійну зайнятість батьків Іру ростили бабуся і дідусь. У дитячий садок Ірина не ходила. У прагненні захистити дівчинку від будь-яких проблем і дати їй найкраще, близькі Іру дуже розпестили і перетворили на примхливого, що не знає слів «не можна» і «треба» дитини. Самі того не бажаючи, бабуся і дідусь сприяли емоційному недорозвинення внучки.

До початку навчання в школі дитина повинна бути добре емоційно стійкий. Адже школа — це не тільки уроки, а ще й вчителі та однокласники. Між однокласниками нерідко спалахують конфлікти, сварки, та й взаємини з вчителями складаються не завжди гладко. Діти, які розпещені надмірною опікою і любов’ю, важко переживають сварки й образи в школі. І після просто відмовляються туди ходити. До того ж «домашні» діти часто абсолютно не пристосовані до побутового життя. Їм варто великої праці застебнути гудзики, зашнуровувати черевики, швидко зібрати свої речі. Дрібниці, але в результаті дитина буде довго возитися на перервах, спізнюватися на прогулянки, не встигати поїсти.

Ще в школі вкрай важлива здатність до певних вольовим зусиллям. Замість «хочу — не хочу», дитина повинна змушувати себе робити ті чи інші дії, причому протягом певного часу. Такі здібності не приходять самі по собі. Виховувати і розвивати волю потрібно до вступу до школи. Цьому сприяють тематичні ігри, доручення та виконання домашніх обов’язків. І, звичайно ж, всі основні якості емоційно-вольового плану формуються в дитячому колективі, в процесі спільної гри і навчання.

Помилка № 3. «Гарна підготовка».

Батьки Дениса дуже серйозно підійшли до виховання сина. У три роки він пішов на танці і в басейн. А в чотири — в школу раннього розвитку, де займався читанням, математикою і іноземною мовою. Питання, в яку школу піде син, навіть не стояло. З шести років Денис пішов до початкової школи при гімназії і, як і очікувалося, став приносити одні десятки. А от у другому класі у Дениса з’явилися проблеми: в школу — зі сльозами, зі школи -уставшій і розбитий. Скарги вчителя на неуважність і невміння відповісти на просте запитання. І як наслідок — зниження успішності. Що ж сталося?

Найбільш поширена помилка — це визначення готовності дитини до школи, виходячи з рівня загального розвитку. Завдяки телебаченню, комп’ютерам сучасний дитина дуже багато знає про навколишній світ. До того ж з ними займаються практично з пелюшок. Природно, до п’яти-шести років накопичених навичок батькам здається більш ніж достатньо. І часто саме цей критерій стає основоположним при виборі школи. Як результат — діти просто не готові до більш складних завдань і виконувати вимоги батьків і школи їм стає не по силам. Тому, щоб не виникло проблем, необхідно визначити, чи сформовані на необхідному рівні такі розумові операції, як пам’ять і увагу.

Помилка № 4. «І я хочу в школу».

Вані 7 років, а його братові Серьожі — 6. Ваня цьогоріч йде в школу. Вже куплений гарний портфель і шкільна форма, підготовлені ручки, зошити та кольорові олівці. А тут і Серьожа постійно приміряє портфель і показує, що вміє малювати не гірше Вані. Ось батьки і подумали: а чому б і ні? Різниця між хлопчиками в рік. Нехай і йдуть разом в школу, заодно не будуть нудьгувати і зможуть допомогти один одному. До того ж багато хто йде в перший клас з шести років.

Непрощенна помилка відправляти дитину в школу, керуючись тільки його проханнями. Найчастіше його «хочу в школу» означає полювання слідувати лише зовнішнім атрибутам шкільного життя: носити гарний портфель і пенал, називатися учнем, стати таким, як старший брат. У подібних ситуаціях обов’язково переконайтеся, що дитина дійсно воліє навчання грі. Проведіть експеримент: читаючи цікаву книгу, зупиніться на найцікавішому моменті і запитайте, чого йому хочеться більше — читати далі чи піти пограти з іграшкою. Якщо він вибере іграшку, про школу говорити поки рано. Щоб іти в перший клас, дитина повинна віддавати перевагу книгу іграшці.

Якщо Ваша дитина не все вміє, позаймайтеся з ним, не втрачайте час!