Як прищепити дитині бажання вчитися

Навряд чи можна зустріти таку дитину, яка не хотіла б скоріше стати першокласником. Але з часом часто вогник дитячої цікавості гасне в очах дитини, і потім вже в школу його батькам доводиться відправляти чи не насильно, пускаючи в хід весь доступний арсенал впливу. Про те, як прищепити дитині бажання вчитися, і піде мова нижче.


Щоб виправити чадо в школу, іноді батькам доводиться застосовувати «важку артилерію» — від обіцянки купити новий велосипед до погроз скористатися батьківським ременем. І те, і інше, безумовно, має ефект. От тільки він короткочасний і не радує ні ту, ні іншу сторону. Знання не отримані, стимул вчитися не визначений, час іде. Що ж робити? Ось що кажуть фахівці.

Як зробити так, щоб дитина захотіла вчитися?

В даний час існує безліч методик раннього розвитку дитини. Батьки все рідше відправляють в школу дітей з «нулем» знань, мовляв, там всьому навчиться. Та й вимоги до першокласникам змінилися. Тепер в перший клас приймають підготовлених дітей. Сучасним шестирічкам вже треба вміти і читати, і складати-віднімати елементарні числа. Але чи означає це, що вони повною мірою підготовлені до школи?

Найчастіше буває так, що батьки прагнуть відправити свою дитину в школу якомога раніше. Наприклад, не з шести, а з п’яти з половиною років. Тому є різні пояснення. В основному, це робиться, щоб мати «запасний» рік перед вступом до вузу або просто з небажання відстати від інших. Мовляв, «Танюша з десятої квартири вже в школу піде. А наша гірше чи що?». Дивно, як такі мотиви можуть згодом нашкодити дитині в житті. Адже оцінювати своє чадо потрібно об’єктивно, а не з позиції сліпо люблячих родичів. Те, що дитина вміє впізнавати букви і трохи рахувати, ще зовсім не означає, що він готовий до школи. Готовність, насамперед, визначається з психологічної точки зору.

Дорослим необхідно пам’ятати, що гра — найважливіше на цьому етапі розвитку дитини. Це такий же важливий аспект пізнання світу, як і навчання. Кожній дитині потрібно дограти своє, перш ніж він буде готовий виробити бажання вчитися. Сім років — вік для першокласників зовсім не випадковий. Він найоптимальніший для того, щоб переключитися плавно з гри на школу. Немає нічого страшного і згубного для дітей в методиках раннього розвитку. Правда, лише в тому випадку, якщо дитину насильно не примушують до цього — інакше вам не уникнути проблем. Інтерес до школи просто-напросто зникне незабаром після початку першого навчального року. Пам’ятайте: бути готовим до школи — це значить не стільки вміти читати по складах, скільки мати досить розвинену психіку, бажання і вміння сприймати нову інформацію. Так що перш, ніж прищепити дитині певні навички, задайте йому і собі питання: «Ти готовий?». І нітрохи не соромно буде чесно на нього відповісти: «Ні, краще ще пограємо».

Кнутом або пряником?

Що робити, якщо дитині дійсно незрозуміло, навіщо люди вчаться, і чому повинен вчитися він, якщо йому це зовсім нецікаво? По-перше, потрібно з’ясувати першопричину — вона може бути різною залежно від віку. По-друге, постарайтеся все ж не вдаватися до каральних методів боротьби з лінню. Ви не зможете прищепити дитині що-небудь нудними нотаціями і ременем. А от з почуттям стійкого відрази до школи та навчання в цілому дитина може зіткнутися. Не без вашої допомоги.

Спробуйте згадати себе в ці роки. Що могло вас зацікавити? Адже головна проблема дорослих — вони геть забувають те, якими самі були в першому класі. А пам’ятати це важливо, щоб допомогти потім своїй дитині і прищепити бажання вчитися.

Як навчити дитину вчитися?

Самий безпрограшний, але і самий нелегкий варіант — це зацікавити дитину черпати знання заради самих знань. Ті батьки, яким вдається це, надзвичайно мудрі і по-справжньому думають про майбутнє дитини. Вони розуміють, що дитина щодня повинен бути готовий відкривати світ для себе заново. Зараз — самостійно, потім — зі своїми дітьми. Будинки, де є такі сім’ї, наповнені живим спілкуванням — обговоренням книг, фільмів, суперечками і розмовами по душах.

Позитивний приклад. Дитині важливо бачити, що і мама, і тато весь час вчаться чогось і вміють отримувати задоволення від цього, тоді йому самому захочеться наслідувати їх у всьому. Не лінуйтеся розвивати дитину, водити його на виставки, в музеї, на концерти, і обов’язково обговорюйте побачене. Не дайте дитячому цікавості згаснути — і дитині легше буде перенести цей інтерес на навчання. Цей процес у такому випадку відбудеться сам по собі.

Ефект присутності. Виконувати домашні завдання з першокласником разом — справа звичайна. Однак нерідкі і важкі випадки, коли батькам доводиться сидіти зі своїми чадами за уроками мало не до закінчення школи. Це абсолютно тупиковий варіант. Вже до кінця другого навчального року діти повинні навчитися робити всі свої домашні уроки самостійно. Якщо у дитини погано розвинена організованість, він постійно відволікається — психологи радять створити ефект присутності. Будьте поруч з дитиною, коли він готується, але при цьому займайтеся своєю справою, лише трохи наглядаючи за ним.

Матеріальна винагорода — непоганий, хоча і досить спірне варіант. Але адже навчання — це теж праця, а будь-яка праця має бути оплачений. Така точка зору є і вона має право на життя. Розмір винагороди краще обговорити попередньо на сімейній раді. Нехай це буде невелика сума — ви ж даєте дитині гроші на кишенькові витрати. Чому б йому ці гроші не заслужити?

Подолання. Нехай дитина вчиться отримувати задоволення від подолання труднощів. Відзначайте з ним будь-яку саму незначну перемогу, хваліть його і щиро радійте. Дайте йому відчути, як це — стати переможцем. Звертайте увагу, як ви оцінюєте дитячі успіхи: не робіть акценти на негативному. Наприклад, замість «знову за контрольну три отримав», скажіть: «На цей раз ти почав вирішувати вірно, але потім трохи збився».

Кожна дитина впевнений, що його навчання більше потрібна вам, а не йому. Смотівіруйте його на навчання. Він адже напевно хоче стати кимось. Поясніть дитині, що знання не тільки приносять радість самі по собі, а й призводять до здійснення мрії.

Не потрібно сюсюкати з дитиною або кричати на нього. Розмовляйте з ним як з другом — на рівних. Це — найвірніший стиль спілкування, і він призводить до найкращих результатів. Адже головне, що потрібно нашим дітям, — це спілкування. Тепле, щире і дружнє.