Гіперактивність — не провина, а біда дитини


Якби в моєму дитинстві знали вираз «Гіперактивність і дефіцит уваги», на мені, можливо, не висіли б всі жахливі ярлики: «неуважна, нечупара, тюхтій». Мій перший же день у дитячому садку закінчився в кутку. Мої шкільні зошити покривали уїдливі ремарки вчительки: «Пише курка, а не учениця!» А чого вартий щоденник: «Бігала по партах і кукурікати», «вигукували на уроці співу». Що викрикувала? Чому? Не пам’ятаю…


Ніхто не хотів дружити з дивною, незручною дівчинкою, яка то не до місця починала реготати, то перебивала оточуючих безглуздими вигадками, то заливалася без причини сльозами … Я не самотня. У кожному класі або детсадовской групі знайдеться такий бідолаха. Варто маленькому Шустрик переступити поріг школи або дитячого садка, на його розпатлану голову обрушується шквал закидів. Та й вдома змучені батьки ледве справляються з буйним темпераментом чада. У підсумку за ним закріплюється репутація некерованого, розбещеного, важковиховуваного. Але «завинив» бідолаха лише в тому, що страждає гіперактивністю, ледь лине найпоширенішим розладом нервової системи. А адже гіперактивність — не провина, а біда дитини. На минулому нещодавно в Москві форумі «Охорона здоров’я дітей в Росії» було оголошено, що тільки в нашій країні синдром гіперактивності та дефіциту уваги (СДУГ) зафіксовано у двох мільйонів дітей!

Зазвичай батьки починають розуміти, що з дитиною щось негаразд, років до чотирьох. Малюк начебто зростає розумненьким, допитливим, але не може зосередитися ні на чому: послухає хвилинку казку — вимагає фарби, потім, не домалювавши, вистачає конструктор. На місці не може всидіти ні секунди: постійно крутиться, схоплюється, щось перебирає руками. І хоча він цілий день в русі, рухається теж якось дивно: різко, ривками, часто падає, налітає на перешкоди. Ще гірша справа з поведінкою: напади нестримних веселощів змінюються агресією. Малюк дуже швидко втомлюється, але чим сильніше втомлюється, тим більше буяє. Йому начебто хочеться спілкуватися, але будувати довготривалі стосунки він не вміє, з жаром включається в групові дитячі ігри, але швидко до них байдужіє. У розмові не слухає співрозмовника, перебиває. Але, як правило, все це до просто списують на особливості темпераменту, криз важкого віку, поганого виховання. Повною же мірі батьки розуміють серйозність проблеми, коли дитині доводиться переступити поріг першого класу. Наше середню освіту розраховане на середню дитину, без всяких там синдромів. Але особливо нетерпимо школа відноситься саме до гіперактивним дітям: шумним, неохайним, незручним. Та що там школа! Порушника спокою Не будуть ні в спортивній секції, ні в ізостудії.

Саме тому потрібно якомога раніше починати виправляти становище. В першу чергу, потрібно визнати для самих себе, що ваша дитина особливий, і в цьому ніхто ні винен: ні ви, ні він, ні хтось інший. Не залишайтеся наодинці зі своїми проблемами. Постарайтеся обов’язково показати дитину хорошого фахівця, а краще двох: невропатолога і психотерапевта. Якщо кваліфікованих фахівців поруч з вами немає — шукайте якомога повнішу інформацію про цей стан. Потрібно зрозуміти відразу: гіперактивність — це не хвороба, а особливий психологічний статус, який можна відкоригувати, але не виправити до кінця, і перетворити вашого шустрика в поступливого тихоню вам не вдасться жодними засобами. Чим ви дійсно можете допомогти, так це навчити маленької людини жити в гармонії з собою і оточуючими, забезпечити йому можливість нормально вчитися.

Найпростіший шлях корекції — медикаментозний. Але психотропні та ноотропні препарати, що призначаються при СДУГ, мають дуже серйозні побічні ефекти і цілий комплекс протипоказань. І важливо пам’ятати: після їх скасування симптоми можуть повернутися з потрійною силою. Загалом, приймати їх можна лише під найсуворішим контролем лікаря і за дійсно серйозними показаннями. Є й більш щадні методи. Дуже непогано допомагає спеціальна корекційна гімнастика, що дозволяє «перелепіть» заново всю рухову сферу дитини, пустити її розвиток по нормальному шляху. А оскільки за розвиток уваги у відповіді ті ж відділи мозку, що і за рухову сферу, у дитини підвищується концентрація, зменшується тривожність, загальне напруження. Але щоб добитися ефекту, доведеться проводити заняття щодня протягом двох-трьох років. Зазвичай гімнастику доповнюють заняттями з логопедом і дефектологом, курсом вітамінів і гомеопатичних препаратів. Але все ж по-справжньому допомогти гіперактивному дитині можна, лише змінивши свій і його спосіб життя. Створіть зручний дитині режим дня і разом з ним чітко йому випливайте. Побільше проводите час на свіжому повітрі, там, де вам не доведеться обмежувати свободу дитини. Слідкуйте за харчуванням. Таким дітям протипоказані кава, газовані напої, шоколад. Є припущення, що розвитку гіперактивності сприяє надмірне вживання цукру, продуктів, що містять хімічні поліпшувачі смаку (глутамат натрію). Постарайтеся уникати людних місць, частих поїздок у громадському транспорті. Обмежте позашкільну навантаження. Не давайте дитині перевтомлюватися. Завжди намагайтеся запобігти наступну спалах.

Вашій дитині необхідні жорсткі межі дозволеного. Але будьте готові до того, що він стане постійно випробовувати на міцність. Не дозволяйте дитині маніпулювати вами за допомогою істерик. Уникайте довгих нотацій. Всі ваші зауваження і вимоги повинні бути гранично конкретними і чіткими. Від усієї душі хваліть дитину за будь-які успіхи, навіть самі крихітні. Обов’язково знайдіть якусь сферу, де ваш_ дитина буде успішний. І пам’ятайте: є маса справ, у яких ваше гіперактивний чадо зможе досягти успіху куди більше свої сумарних однокласників: на сцені і в геологічній експедиції, в журналістиці і спорті, рекламі та політиці — скрізь, де потрібні динамізм, любов до ризику, вміння приймати нестандартні рішення , уява та інтуїція.