Вплив взаємин з батьками на виховання власних дітей


Вихованню дітей, як самої невідкладної і стратегічно важливій проблемі, в усі часи на всій земній кулі приділялася особлива увага. Її значення визнавалося завжди, їй присвячені багатотисячні праці фахівців різних областей — від психологів до спортсменів. Дійсно, тема настільки багатогранна і неохватна, наскільки злободенна. Адже головним чином від того, яким виросте чергове покоління, залежить і те, як далі житиме і розвиватиметься суспільство.


Загальною, однозначно вірною моделі виховання немає і, швидше за все, ніколи не буде. Цілком очевидно, що до виховання в різних країнах в різні століття підходили по-різному — досить порівняти в цьому плані Спарту і Давню Японію, щоб зрозуміти, наскільки по-різному. Подібність спостерігалося лише в головному напрямку — моральному. І це багато в чому завдяки тому, що аж до двадцятого століття основний напрямок своєї праці вихователі черпали в релігії. Вона ж панувала і в сім’ї, і тому саме тут, з самого народження дитини закладався фундамент виховання.

Зрозуміло, різниця в методах виховання диктувалася і підлогою — хлопчиків і дівчаток виховували по-різному навіть в дрімучі Середні століття. Але, незважаючи на те, що хлопчиків до 7 років тоді виховували матері і няньки, вони прекрасно розуміли, ким він повинен стати. У сучасних сім’ях, за невеликим винятком, виховання дітей також головним чином лежить на плечах матерів. А тому більшою мірою саме від її власних людських якостей, світогляду, любові, віри і відповідальності безпосередньо залежить те, якими людьми виростуть її син чи дочка, користь або шкоду принесуть, кого виростять і виховають у свою чергу. Добре, якщо народився в сім’ї дитина — бажаний, відносини в родині добрі, а мати — любляча і ніжна: в цьому випадку для людини є всі шанси вирости чудовою особистістю. А якщо йому «пощастило» народитися в сім’ї тієї, де взаємини батьків не на вищому рівні. Вплив взаємин з батьками на виховання власних дітей надає дуже велике дійство.

Чоловіки більш причетні до взаємин у сім’ї. На жаль, причетні і прямо, і побічно — адже погані відносини в сім’ї — не що інше, як реакція відчаю, коли на жінку валяться і сімейні негаразди, турботи, справи, і робота, і школа, і виховання. Коли потрібно все встигнути, переробити, заробити, купити, приготувати, коли ніхто не допомагає і сподіватися можна тільки на себе. А адже сили не безмежні, настає переломний момент, починають підбивати і нерви, і воля. І щоб вивести організм з цього глухого кута, на допомогу приходить злість.

Всім добре відомо, що «ненависть може горіти часом навіть сильніше любові». Вона немов дає друге дихання, ти відчуваєш себе сильною, нахабної, безжальної, ти пробивав собі дорогу, не рахуючись більше ні з ким. Але точно також все відмінно знають, що цей стан небезпечно для самої жінки і вдвічі небезпечно для її сім’ї. Агресія породжує тільки відповідну агресію, інформаційне поле нашого світу акумулює її і повертає «автору» в набагато більшій кількості. А, значить, потрібно ще більше сил і люті, щоб знову боротися, долати … І цей шлях замкнутий. Розпочато і зведений в коло самої стервом, прирікає себе на постійне, нескінченне, багаторічне його проходження.

І найгірше, що з нею в цьому колі, вихорі негативних емоцій, вихлюпується у світ, постійній боротьбі і злості змушені перебувати невільні «заручники» — її рідні, чоловік, діти. Хіба дивно, що в сім’ї спалахують сварки, а син і дочка починають копіювати стервозність поведінка матері? Адже головний засіб виховання — живий приклад. Незалежно від бажання батьків, діти свідомо чи несвідомо беруть з них взірець спілкування, відносини, реакції і поведінки. І тому, якщо матері раптом не подобається, як змінюються не в кращу сторону її діти, ображатися тут нема на кого: це її власна модель поведінки.

Ось так і стає стерв все більше, причому, на жаль, це вже нікого не дивує, немов нова «норма» життя. Так що ж очікує нас у майбутньому — суспільство стерв?

Хочеться вірити, що ні. На щастя, у багатьох жінок, які підходять під це визначення, вистачає любові й терпіння на власних дітей. Ще краще йде справа, коли є той, хто їй у цьому допомагає. Адже як би там не було, а виховувати дітей повинні обоє батьків, а не одна мати, нехай навіть і ідеальна. По-перше, тому, що процес виховання — безперервний, їм не можна займатися лише у вільний час. А по-друге, будь-хто скаже, що хлопчи
кові потрібен батько — і як жива модель поведінки, і як друг, і як помічник, і як наставник. Саме на батьківські плечі лягає основне навантаження щодо виховання сина. У сім’ї, де з якоїсь причини є тільки мама, замінити батька може і повинен хтось із родичів, оскільки чоловічий внесок у виховання хлопчика інакше не заповнимо, як би жінка не старалася.

Зрозуміло, і для дочки батько повинен бути чоловічим зразком, підтримкою і захистом, а тому ніхто не звільняє його від виховання дівчинки. Тут теж необхідно загальна згода й участь. А тому, якими б не були батьки поза сім’єю, додому вони повинні нести тільки світло і тепло, добро і радість, щира участь і любов. Приклад відносин між батьками — перше, що переймають діти, і наскільки сильні в сім’ї взаємоповага, допомога і підтримка, добродушність і любов, настільки гармонійною особистістю виросте людина.