День радіо, 2008


«День радіо», 2008

Режисер: Дмитро Дьяченко
У ролях: Михайло Козирєв, Леонід Барац, Ростислав Хаїт, Олександр Демидов, Каміль Ларін, Михайло Поліцеймако, Нонна Гришаєва, Максим Віторган, Дмитро Мар’яна, Ганна Касаткіна, Федір Добронравов, Амалія Мордвинова, Олексій Хардиков, Георгій Мартиросян, Еммануїл Віторган та інші
Музичні камео: Микола Фоменко, Володимир Шахрін, Володимир Бегунов, Олексій Кортнєв, Ілля Лагутенко, Олег Скрипка, Діана Арбеніна, Максим Покровський.

Головна проблема, перед якою постали творці «Дня радіо», полягала в тому, щоб з одного боку не зіпсувати кашу маслом — армія вже наявних любителів оригінального спектаклю занадто дослівно знає жарти оригіналу, і будь-яку відсебеньки буде сприймати болісно, ​​з іншого боку авторам хотілося зі другого заходу зняти щось куди більше схоже на кіно, ніж те вийшло з «Днем виборів». А тому вихідний матеріал потребував деякої об’єктивно необхідною доопрацювання.

А саме. Всі (ну, майже все) жартівливі оригінальні екзерсиси Кортнева пішли на перший фільм, залишивши тому скромне камео козацького воєводи, тому потрібно придумати їм певну заміну. Крім того, для зняття ефекту театрального капусника в проект був запрошений оператор-постановник Максим трап, який встиг до справжнього моменту взяти участь у молодіжних комедіях, у телевізійних та артхаусного-фестивальних проектах, так що рівень кадру відразу обіцяв багато більшого, ніж ми побачили півроку тому .

Таким чином в результаті Міша Козирєв традиційно взявся за запрошення спеціально-музичних гостей, інші ж продюсери не тільки розширили список основних учасників оповіді чином спочатку відсутнього у дійстві персонажа Дмитра Марьянова, а й давно очікуваним фанатами Еммануїлом «Гедеоничем» Віторганом, а також екіпажем того самого нещасливого океанського лайнера «Доктор наук професор Шварценгольд». Було придумано також деяку кількість свіжих жартів. І понеслася.

Як вже було ясно з трейлера, постановка і справді вийшла більш фільмом, ніж телевиставою, всі ці радійні коридорно-студійні локації вдало вписалися в основу спектаклю, режисерові навіть не довелося особливо викручуватись в сценографії, майже дослівно відтворюючи відповідні епізоди, тільки злегка пригасити світло тут , додавши крупний план там, придумавши кілька сцен на стоянці перед будівлею радіостанції і готово, отримаєте шукане кіно.

Загалом — повторює жарти оригіналу, але й старающееся їх не псувати. До болю знайоме, але й без почуття, що ти прийшов дивитися «бойан» (див. Заголовок). І найголовніше без того почуття незручності за рівень постановки, яке ні-ні та й проскакувало в «Дні виборів». З іншого боку — далеко не весь проявлений креатив в підсумку пішов фільму на користь.

Так нескінченні космічні перельоти камери з Москви з Тихий океан і назад не тільки встигають задовбати вже з другої спроби, та й у цілому весь цей пасаж про божевільний ноїв ковчег якось в підсумку виглядає не дуже смішним вставним номером класу «ми жартуємо про флот» . Чи не Покровський, немає, та й не рівень основного сюжету. Амалія Мордвинова в ролі затягнутого камео — її самоцінність взагалі м’яко кажучи неочевидна. Ось табличками на клітках з тваринами замість титрів і можна було обмежитися.

Друга штука, яка якраз була присутня у виставі, відбиваючи там сцени, але зовсім не ужілась з кіноформатів, це ті самі фейк-джингли про «Як би радіо 109.9 FM». З одного боку на тлі нічного міста вони виглядають цілком автентично (тільки «як би реклама» у фільм взагалі потрапила в однині, теж не дуже вписавшись) — одне то завидне тщание, з яким монтажери поспішали ледве не кожну склейку прокладати цим чужорідним матеріалом, убило всю ідею геть. У кіно — свої правила, і перебивки тут не допомагають змінити сцену, а заважають перегляду.

І найголовніше — якщо не вважати відносно вдалих Макса Покровського, Іллі Лагутенка і обов’язкових «Чайф в ліфті», а також Фоменко, який замінив сакраментальне «Нічний ларьок» своїм не менш шансонірующім вокалом, решта співаючі гості виглядали в кадрі саме затягнутими вставними номерами, бо було ну ні крапельки не смішно.

Всі ці три моменти в сумі досить помітний час заважали головному — як слід розсмішити глядача на старті, набрати належний градус ідіотії і вийти на оперативний простір. По суті, сміятися зал почав тільки після сакраментального оголошення списку рідкісних тварин і послідувала за цим пиятики в прямому ефірі. Аудиторія нарешті перестала страждати, почала отримувати задоволення і навіть фразу капітана катера «постараємося не бздеть» прийняла за належне.

Пішла в ефір мама Михайла Натанович, ідіотичне «інтерв’ю» з Бриджіт Бардо і її чоловіком Жюлем Йеном, а також сакраментальне «Міша, ви мене знаєте, я такі слова говорю дуже рідко» після чудового заруба про «в’язаний жакет».

У підсумку життя вдалося, гість програми в міру вдало впорався з роллю ще одного лисого ді-джея, відібравши у ді-джея Макса право зобразити лізе на дерево північноамериканського кролика-зануду, все поїли пиріжків, ви все щас молодці.

Фінальна ж обов’язкова композиція у виконанні довгоочікуваного Кортнева про «якийсь маніяк приймає» Маяк «і заважає прийняти мені миш’як» в деякій мірі виправдала його м’яко кажучи несмішну і страшно затягнуте камео в ролі вченого співрозмовника Нонни. Ось тільки під титри пустили чомусь знову Лагутенко.

У результаті ми отримали кіно цілком позитивне і аж ніяк не роняють особи творців, теж, як і в попередній візит, не без недоліків, але на цей раз видається більш цілісним і більше смішним, а також близьким до оригіналу, що в даному випадку — тільки плюс . Залишилося дочекатися, коли у «Квартету І» тепер з’явиться ще один спектакль.

До зустрічі в кіно.