Вагітність, розповіді про пологи


«Вагітність, розповіді про пологи» — тема нашої сьогоднішньої статті, в якій я вам розповім про особистий досвід моєї подруги.

Ось практично і підійшли до кінця всі дев’ять місяців моєї вагітності, і на останньому прийомі гінеколог сказала мені: «Все, збирай сумку, готуйся морально, днями має народити!». Я прийшла додому з радісним відчуттям, що вже зовсім скоро зустрінуся зі своїм малюком, нарешті завершується цей тривалий період очікування. Але коли я здраво усвідомила і осмислила той факт, що мені народжувати скоро, відчуття захоплення поступово змінилося зовсім іншим відчуттям. Я зрозуміла, що мені стало дуже страшно. Відразу забулося все прекрасне, що супроводжувало мене протягом цих дев’яти місяців: перша радість, коли я дізналася, що чекаю дитину; облаштування дитячого; покупка одягу для малюка; вибір імені. Голову свердлила одна тільки думка — народжувати, це ж так боляче!

Я взагалі від природи боягузка і болю боюся. А родового болю боялася жахливо, хоч народжувати хотіла природним шляхом. Моєму страху ще сприяв перегляд свого часу численних фільмів, в яких жінка під час пологів обов’язково орала (не кричала, а саме горланила на все горло). Та й «хороші» подружки-матусі всі навперебій розповідали у всіх подробицях, як же їм було боляче терпіти, і як довго це пекло тривав, що ні кінця, ні краю не видно.

Все це, зрозуміло, оптимізму і позитивного настрою мені не додавало. Але ж не можна йти в пологовий будинок з тремтячими колінами. Зі своїм страхом треба було щось робити. І кілька залишилися у мене днів я студіювала різну літературу в пошуках заповітних слів «народжувати не боляче». Звичайно, нічого подібного я так і не знайшла, однак почерпнута інформація про еременность, расказ про пологи мене все-таки заспокоїла. Я не стала тікати від свого страху перед болем, відмахуватися від нього або просто не думати про це. Навпаки, я вирішила його як слід обміркувати і розкласти по поличках. І ось що у мене вийшло.

По-перше, я прийняла і усвідомила той факт, що боляче мені все-таки буде. Ну не було ще в історії жодного випадку, щоб жінка народила безболісно. Але! Нестерпним, в буквальному сенсі цього слова, болю не буде. Так, боляче буде, але, повторюся, терпимо. Адже кожна людина по-своєму унікальний і у кожного свій власний поріг чутливості. І не сумніваюся, що кожній конкретній людині Природа дасть рівно стільки страждань, скільки той чи інший витерпіти зможе. Не більше.

На цей момент можна подивитися і з позиції релігії, яка говорить, що Бог усіх любить. Всі ми створені Творцем, і Він нас всіх однаково любить. Пологи — процес теж Їм передбачений. Він, як люблячий Творець, не став би дітям своїм посилати, прям таки нестерпні страждання. Інакше б вся концепція любові, на якій релігія заснована, була давно вже викрита.

А з медичної точки зору можна сказати, що кожен організм забезпечений «протибольовий системою», яка регулює больові відчуття. Якщо стає дуже боляче, то починають виділятися морфіноподібні речовини, які знижують больові відчуття організму. Відбувається ніби самостійне знеболення.

По-друге, я зрозуміла, що трохи боюся померти під час пологів, як бувало в Середні віки. Але і тут страх незабаром зник від усвідомлення того, що з тих пір наука і техніка далеко пішла вперед. Поруч зі мною будуть знаходитися кваліфіковані фахівці, які обов’язково помітять, якщо раптом щось піде не так, і вчасно нададуть необхідну допомогу.

По-третє, я перестала слухати всіх «добрих» матусь-подружок, яким було «та-а-к боляче!», Вирішивши, що у мене все буде по-іншому, адже я психологічно підготувалася. А хороший емоційний настрій — це вже великий плюс у важкому випробуванні. І ще розповідь однієї моєї сусідки, яка напередодні пологів подивилася фільм про жінок, закатованих фашистами в концтаборах, під час Великої Вітчизняної Війни, навів мене на думку про створення для себе якогось «конкурента болю», з яким не страшно буде терпіти муки. В даному випадку сусідка, коли її вимотували сутички, думала про те, що жінки в таборах терпіли заради всього лише Батьківщини, так невже вона не зможе потерпіти заради власної дитини.

Обміркувати і як слід осмислити все вищевикладене мені довелося не один раз, перш ніж настав хвилююче мене подія. Але коли почалися перейми, в пологовий будинок я їхала абсолютно спокійна і впевнена в тому, що все буде добре!