Що потрібно зробити, щоб була гарна талія?

Олена — моя стара подружка, ще зі студентських часів. Її енергії можна позаздрити, вона, напевно, навіть уві сні робить що-небудь корисне. Але її прямолінійність іноді навіть дратує. Завдяки нашій давній дружбі Лена може дозволити сказати самі неприємні слова, а останнім часом її зациклило на моїй «стрункості». Як тільки ми зустрічаємося, починається довга розмова про дієти, про фітнес, про тренажери, а я цього дуже не люблю, неспортивний я людина. От якби з’їсти якусь пігулку — і скинути кілограми, не напружуючись, це я розумію. — Ленусік, давай не будемо, про це, посваримося адже, — попросила подружку і з ще більшою ретельністю прийнялася за торт, в той час як Ленка по ковточку сьорбає мінеральну воду.
Так — це задоволення, якого не можна позбавляти жінку, а то вона озверевает — в цьому я переконана. Але стрункою бути все ж хотілося. Погодьтеся слово, необережно сказане, може змінити багато чого. Ленка сказала: «живіт обвис», — і всю дорогу від кафе до будинку її фраза невідступно переслідувала мене. Як тільки я прийшла додому, відразу ж підійшла до дзеркала. Критичним поглядом оглянула себе з голови до ніг. Ну, начебто, й непогано виглядаю, хоча живіт, звичайно, добре б підтягнути. Я встала боком до дзеркала і, що є сили, втягнула живіт в себе.

Так славненько вийшло, відразу талія схудла. Розслабивши м’язи живота, глянула ще раз — опудало сьогодення і дійсно живіт відвислий. А якби ще й жир з талії прибрати — вийшла б модельна фігура. А мій Ігор все частіше вирячився в усі очі, якщо по телевізору показують красиву панянку, навіть я це помічаю.
— Яська, ти, що це робиш?
Я здригнулася від несподіванки.
— Ой, Ігоречек, — зніяковіла, — а я ось біля дзеркала питаю: «Я ль на світі всіх миліше?»
— Ну і що воно тобі відповідає? — Ігорьуселся на маленький чорненький пуфик і знизу лукаво поглядав на мене.
— Що «є на світі ще миліше, і якщо не підеш в тренажерний зал, то буде ще гірше».
Ігор схопився і підхопив мене на руки, я задригав ногами:
— Відпусти зараз же.
— Дзеркало бреше, Яська. Ти краще всіх,
— Ігор обережно опустив мене.
Я поправила розпатлане волосся:
— Ігорьок, а ти сьогодні раніше?
— Ні, Яська. У мене відрядження. Завтра виїжджаю в шість нуль-нуль до Харкова.
Від несподіванки я присіла на той же чорненький пуфик.
— Надовго, Ігорьок?
— На два тижня.
— А що ж я буду робити? Алінка у мами, а я одна?
— Відпочинеш від нас, сил наберешся.
— Та не хочу я відпочивати. А не можна було відмовитися?
— Не можна, Ясенька. Це дуже важлива поїздка для мене, поїду освоювати нову програму.
З всякої ситуації потрібно отримувати користь, і я, залишившись одна, вирішила спробувати скинути парочку кілограмів, але так, щоб без насильства над собою.
Насамперед зателефонувала Оленці, щоб вона порадила пристойний спортивний клуб.
— Нарешті дійшло до тебе! — Зраділа подружка, і продиктувала адресу.
На наступний день я о десятій ранку підходила до клубу. У дверях зіткнулася з худенькою дівчиною, повернулася і проводила поглядом тоненький силует. Невже я теж зможу бути такою?


Після декількох формальностей у столу усміхненою дівчини, сплати в касу чотирьохсот п’яти гривень, я отримала картку, за допомогою якої змогла пройти всередину, туди, де стояли монстри-тренажери і трохи задушливий запах людських тіл. Мені відразу підібрали дівчину-тренера. Граючи ямочками на щоках, вона підводила мене то до одного, то до іншого тренажеру і розповідала, як і що мені робити.
Всі ці — на «низькому блоці», «тяги», «жими» звучали по-чужому, а коли мова зайшла про дієту, то мені майже погано стало. Але раз вирішила — так вирішила, буду добиватися результату. У перший раз я позаймалася не дуже довго, але після занять з’явилося важке почуття втоми. Я зайшла в магазин, щоб купити зелений чай і мінералку. Увечері їсти не буду — вирішила я, поп’ю мінералку і все.

Є хотілося так, що зводило вилиці, але я мужньо терпіла, заради плоского живота я повинна була перенести всі негоди стійко. Ігорьок приїде — мене не впізнає.
Наступний тиждень я збільшувала навантаження в тренажерному залі і зменшувала кількість їжі — поступово, але планомірно. Ніколи не відчувала в собі сили відмовитися від цукерок і тістечок. А тут, після тренувань, як рукою зняло любов до солодкого. Виходило, що для того, щоб чогось досягти, мені потрібно всього-на-всього домашніх своїх розігнати і зосередитися на собі. У суботу ми сиділи з Оленкою все в тому ж кафе і, сьорбаючи мінералку, мило розмовляли:
— Скільки в тебе за тиждень пішло? — Цікавилася подружка.
— Всього два кіло. А сил я витратила неміряно.
— Ну, це нормально, Яся. Коли швидко худнеш, з’являються розтяжки і обвисла шкіра. А для тебе — тільки поступово. А як тяга до їжі?
— Спочатку готова була на стінку лізти, а зараз — трохи краще, — сумно промовила я.
— Молодець. Так тримати — і місяця через три ти себе не дізнаєшся!
— Через скільки? — Обурилася я.
— Через три-чотири місяці, — знущально посміхнулася Олена.
— Та ти з глузду з’їхала. Я не зможу так довго триматися.
— А триматися потрібно все життя!
— Усе життя без смачненького? — З жахом запитала я.
— Звичайно. Якщо кинеш все це — набереш ще більшу вагу, ніж у тебе був.
— Так, перспективи не з кращих. Треба буде подумати — а чи потрібно мені це?
— Задоволення, подруга, відчувають від того, що виглядають прекрасно, а не від того, що живіт набивають.

Ти ж — жінка!
Другий тиждень своїх тренувань я почала з посиленою голодування і посиленого фізичного навантаження. Чоловік повинен ось-ось приїхати, а мій план гарненько схуднути провалюється. Всього-то два кілограми за тиждень! Другий тиждень повинна була стати вирішальною. У мені прокинувся азарт, який підстьобував мої старання — більше тренуватися, менше їсти.
Перші три дні посилених тренувань і голодування пройшли на ура, я помітно схудла, пострункішала. Але тренер, дивлячись на мене, хитала головою:
— Щось з вами не те, Яна. Я думаю, вам потрібно зменшити навантаження.
— Ні, я чудово себе почуваю, — бадьоренько відповідала я.
Але в четвер я прийшла після тренування додому і відчула дивну нудоту в тілі і легкий дзвін у вухах. Підійшла до холодильника, взяла пляшку мінералки без газу і хлюпнула в стакан. Після двох ковтків занудило ще більше. Я вирішила трохи полежати, навалилася така слабкість, що я рук підняти не могла. Побрела до дивана і знесилено лягла. Пролежавши так десь з годину, спробувала піднятися — це мені вдалося насилу, боліла голова. Знову попленталася до холодильника: що там у мене є на обід? Знежирений йогурт. Неохоче з’їла порцію йогурту. Поступово прийшла до тями, стало трохи краще. Але слабкість залишалася, я знову вляглася на диван. Нічого не хотілося — ні дивитися телевізор, ні читати книгу, ні Тим більше — займатися домашньою роботою. Я злякалася — зі мною щось не так, але вирішила, що ранок вечора мудріший, і вже якщо і вранці буде так недобре, то, можливо, здамся лікаря. Вранці я відчула себе краще і почала збиратися у фітнес-клуб.

Подивилася в дзеркало — і злякалася: під очима сині кола, колір обличчя — нездорово-блідий. Може, я захворіла? Але чому? Я була впевнена, що звичайне голодування не повинно так швидко привести до такого результату. Може не варто йти сьогодні на тренування? — Подумала я, і тут же одернула себе — ні, стільки часу ходила, і тепер кинути? З фітнес-залу мене забрала швидка. Майже відразу на тренуванні у мене закрутилася голова, і в очах потемніло, а потім я поринула в чорну імлу. Прокинулась в лікарні.
— Що зі мною було? — Запитала сусідку по палаті, молоду дівчину, яка лежала під крапельницею.
— Не знаю. Але раз ви в кардіології, значить, щось із серцем.
Через півгодини я дізналася, що привезли мене з тиском 200/120. Мама з Алінкою прибігли тут же і метушилися навколо мене. Потім прийшла Леночка:
— Яся, ти дура, — насамперед повідомила мені подружка. — Хто ж так робить? Перетренування — це як передозування, від неї хворіють.
А до вечора примчав Ігорьок.
— Ясенька, дурненька, дівчинка моя, кому були потрібні твої тренування? Звичайно, він уже все знав, турботлива мама все йому розповіла.
— Я для тебе старалася, — промовила кволим голосом.
— Навіщо? Я ж тебе люблю, ти це знаєш, і не хочу, щоб ти змінювалася.
— Прости мене, але я хотіла як краще.
— Тільки не переймайся. Все добре, — Ігор гладив мою руку, і це заспокоювало мене краще всяких ліків.
У лікарні я пролежала недовго, виявилося, що нічого серйозного, перетренировка в поєднанні з суворою дієтою підірвали організм. Зараз продовжую ходити у фітнес-клуб. Три рази на тиждень качаю свої м’язи, і вже ніяка подружка не скаже, що в мене живіт висить. А з дієтами я покінчила раз і назавжди, не потрібні вони мені.