Спостереження за агресивною поведінкою дитини

«Дитя природи» — це вираз повною мірою відноситься до маленьких дітей, тому що їм поки невідомі закони загальної норми поведінки, прийняті в ньому. Їх образили — сподобалася іграшка — силою забирає її сусід, анітрохи не замислюючись, чи це правильно. Подібна поведінка, яке психологи називають дитячою агресивністю, абсолютно нормально. З’являючись в дитинстві, агресивність зазвичай росте протягом раннього дошкільного періоду, перш ніж природним чином піти на спад. Спостереження за агресивною поведінкою дитини — тематика публікації.


У малюків вона не рідкість — кожна дитина хоч раз у житті штовхнув або вдарив іншого, без цього не обходиться навіть у найбільш спокійних і вихованих дітей. Не треба бути Сухомлинським, щоб пояснити малюкові, стукнувшись іншого лопаткою на дитячому майданчику або відняти вподобану іграшку, що так робити не слід. Чому? Більшість дітей хай не з першого разу, але вже з третього, з п’ятого здатні це зрозуміти: бо іншого так само боляче або образливо, як було б тобі, якби подібним чином вчинили з тобою. Віковий спад агресії пов’язаний з елементарними речами — з тим, що діти ростуть і під впливом виховання починають краще розуміти оточуючих і самих себе, намагаючись вести себе більш гнучко. Вони привчаються до управління своїми емоціями та їх стримування, до вирішення конфліктів неагресивними способами — словами, а не кулаками. Відбувається неминучий для більшості дітей процес соціалізації, і до 6 — 7 років діти стають менш егоцентричними і починають краще розуміти почуття і вчинки інших.

Особливості забіяк

Однак не з усіма дітьми відбуваються подібні метаморфози. Є й такі, кому трава не рости, дай тільки застосувати силу. Такі хлопці спочатку наділені більшою запальністю, непередбачуваністю, нісенітність. Вони відчувають труднощі в спілкуванні з однолітками, володіють підвищеною тривожністю, невпевненістю в собі. Такі діти недостатньо уважні до почуттів оточуючих, надмірно образливі і при цьому не вміють відстоювати свої інтереси за допомогою адекватних аргументів. Емоційно незадоволені, вони прагнуть компенсувати це в заподіянні болю оточуючим — насамперед, фізичної. Найкращий захист для них — це напад. Воно дає їм нехай хистка і тимчасове, але хоч якесь внутрішнє рівновагу. Інтерпретуючи дії інших дітей як ворожі, така дитина своїми реакціями викликає агресію з боку оточуючих. При цьому виходить зачароване коло — хто з однолітків захоче водитися з тим, хто трохи, що накидається на тебе з кулаками? Своєю поведінкою такі діти відштовхують оточуючих, викликаючи їх не- приязнь, недружнє, вороже ставлення. А це, в свою чергу, посилює агресивність, провокує дитини на нові неадекватні вчинки, збуджуючи в ньому страх і гнів. Тобто він і радий би спілкуватися з хлопцями, він відчайдушно намагається знайти вихід з глухого кута, відновити, так би мовити, соціальні зв’язки, та тільки не знає, як зробити це в нормальній, здоровій формі.

Хлопчики агресивніше?

Вчені до цих пір не прийшли до певного висновку, чи є агресивність чоловіків, а значить, і хлопчиків, біологічно зумовленим якістю? Так, згідно безлічі досліджень чоловіки й справді частіше поводяться боле агресивно, ніж жінки, причому в будь-якому віці. Реакція за зроблене «злодіяння» повинна бути чіткою. Якщо мама почне читати мораль: «А якщо тебе вдарять, тобі ж не сподобається», дитина, швидше за все, пропустить нудну лекцію повз вуха. Іноді досить просто сказати: «Ваня, ні!», Коли забіяка замахнеться. Як би всім очевидно, що і хлопчики поводяться більш жорстко, ніж дівчатка, частіше б’ються. Однак доказів їх генетичної схильності до подібної поведінки ні медики, ні біологи пред’явити нам не можуть. Можливо, справа в іншому — в культурно-виховної традиції. Соціальні моделі поведінки, пропоновані хлопчикам, значно відрізняються від тих моделей, які надаються на вибір дівчаткам. Агресія входить в чоловічій стереотип поведінки, вона частіше очікується і заохочується. Чого вартий один вираз «сильна стать», давно вкорінене в схожих варіантах в самих різних мовах світу. Як тільки дитина починає ходити і вступає в контакт з ровесниками (тобто буквально вже на другому році життя), з’являються істотні відмінності у вихованні хлопчиків і дівчаток, у тому, що батьки і суспільство очікують від тих і інших, а отже, і в формуються особливості особистості. Хлопчика з раннього віку хвалят
ь за сміливість, бойовитість, активність, вміння дати відсіч, постояти за себе. Напористу і енергійну дівчинку, яка прагне командувати і самостійно «розбиратися» з кривдниками, за подібні ж якості часто засуджують. Так що можна припустити, що це все ж придбане, а не вроджена якість.

Чому вони такі

За спостереженнями психологів, агресивним дітям, як правило, елементарно не вистачає любові і розуміння з боку близьких. Часто в сім’ях, де ростуть такі діти, панує авторитарний стиль виховання. Замість повноцінного спілкування батьки (як правило, це в першу чергу жорсткий і брутальний тато) віддають накази і чекають їх чіткого виконання. Буває й так, що дитиною взагалі вкрай мало займаються, він росте сам по собі, відчуваючи свою непотрібність, відсутність душевного контакту, холодність і байдужість батьків. Егоцентричний стиль виховання теж призводить до підвищеної агресивності. Дитині навіюється, що він пуп землі, навколо якого обертається весь всесвіт. Зрозуміло, що інші діти і дорослі про це не знають, і їх поведінка викликає у такої дитини неприйняття і капризи, які доходять до скандалів і бійок. Травмуючий вплив на психіку дітей надають і сварки дорослих між собою. Коли тато і мама з дня на день скандалять між собою, дитина мимоволі переймає такий стиль спілкування. Для нього це стає нормою. Так що батькам, які помітили у своїх дітей підвищену войовничість, насамперед варто поглянути з боку на самих себе. Дуже може бути, що і ви самі не завжди контролюєте власні агресивні імпульси. Треба пам’ятати, що діти вчаться прийомам соціальної взаємодії, спостерігаючи за поведінкою оточуючих людей (і в першу чергу, своїх батьків).

Злочин і кара

Якщо дитині вдалося домогтися чогось за допомогою агресії, він буде вдаватися до її допомоги ще і ще. Однак заковика в тому, що і застосування покарання для отучения від агресії її теж часто підсилює. Особливо це стосується фізичних покарань. До речі, часто саме вони призводять до того, що дитина починає бити інших. Для того щоб дитяча агресія була не просто пригнічена, а зійшла нанівець, потрібні більш складні шляхи. Важливо пам’ятати, що головною потребою будь-якої дитини є необхідність відчувати, що його люблять і цінують. Так що ліками від підвищеної агресивності може стати тільки довірче, доброзичливе ставлення до дитини. Участь батька, своїм прикладом показує синові, що справжня мужність полягає не в умінні красиво розквасите ніс кривдникові, а в тому, щоб направити свою фізичну силу в якесь корисне русло. Можна переключити увагу, скажімо, на якусь «правильну» фізичну активність. Хороший спосіб — записати забіяки в спортивну секцію, якою керує досвідчений тренер, що володіє психологічними навичками. Можна завести спеціальну «сердиту подушку» для зняття стресу. Якщо дитина злий на когось, нехай візьме та й поб’є цю подушку. Таку пораду часто дають психологи і своїм дорослим клієнтам, адже зовсім не випробовувати агресивних почуттів може тільки святий. Оскільки ми з вами до них явно не ставимося, варто навчитися і навчити своїх дітей контролювати свої негативні емоції, не псуючи життя ні собі, ні оточуючим.