Біографія Юрія Нікуліна

Всі ми з дитинства знаємо і пам’ятаємо Юрія Нікуліна. Для когось він сумний клоун, який колись виступав з Олівцем. Для когось — Бовдур з веселою трійці. Для когось — драматичний актор. А хтось пам’ятає його по клубу «Білий папуга». Але, в будь-якому випадку, цей добрий клоун з сумними очима асоціюється у нас з чимось світлим і добрим.


Біографія Юрія дуже схожа на історії тих, хто народився відразу ж після революції. Звичайно ж, біографія Нікуліна, як і будь-якої людини, почалася з того, що він народився. А з’явився на світ цей прекрасний чоловік 18 грудня 1921. Біографія Юрія Нікуліна почалася в місті Демидово. Він знаходиться в Смоленській області.

У біографії Юрія Нікуліна відразу ж можна було помітити тягу до акторства. Це й не дивно, адже Юра народився в сім’ї акторів. Його батьки грали в театрі, тому з самого дитинства Юрія брали за лаштунки. Для Нікуліна старшого це не було проблемою. А для Юрія походи в театр разом з батьками приносили тільки радість. Саме тому, можливо, його біографія вже була визначена. Для Юрія щастям було щось зіграти або заспівати. Звичайно ж, батька Нікуліна це тішило. А ось оцінки хлопчика його не особливо ощасливлювали, оскільки Юра вчився досить посередньо, хоча, звичайно ж, його не можна було назвати поганим учнем. У 1925 році його батько отримав роботу в газеті «Известия». Тому вся родина перебралася в столицю і почалося нове життя. Але, в ті роки, навіть живучи в Москві, не можна було уберегтися від негараздів. Юрію не пощастило, і його біографія включає такий моторошний факт, як участь у війні. Справа в тому, що Нікуліна призвали в 1939 році. Він служив в зенітних восках під Ленінградом. Коли хлопець прокладав лінію зв’язку, він дуже сильно обморозив ноги і тому Нікуліна демобілізували. Але, коли почалися військові дії, Нікулін повернувся на фронт і служив разом з усіма.

Після війни Юрій вступив до школи клоунади на Кольоровому бульварі. Його батько повністю підтримав вибір сина. Він хотів, щоб Юрій мав ту професію, яка буде приносити йому щастя. До того ж, син хотів, по суті, стати артистом, і це не могло не радувати батька.

Насправді Нікуліну, дійсно, підходила роль клоуна. У його житті було дуже багато смішних історій. Але навіть до негативних випадків, він завжди ставився з гумором. Нікулін дійсно вмів сміятися. Може бути, саме тому від так добре смішив усіх навколо себе, особливо дітей. Адже діти відчувають, коли емоції справжні і непідробні і ніколи не вірять в натягнуту посмішку. А Нікуліна любили і люблять досі. Ця людина, яка зовні виглядав трохи дурнувато, завжди і всіх вражав своєю відкритою і вразливою душею. Юрій Нікулін завжди чітко розділяв гру і життя. Він ніколи не починав перегравати в реальному житті, зате міг зіграти абсолютно різнопланові ролі. Нікулін часто грав в найрізноманітніших жанрових сценках. Саме завдяки одній з них актор і познайомився зі своєю коханою дружиною.

Звичайно ж, Нікулін починав як клоун, який виступає на манежі цирку. Але, якщо більшість акторів такого жанру все життя займаються тільки клоунадою, у Нікуліна все склалося по-іншому. І справа тут не в щасливому випадку, а в його таланті та багатогранності. Саме завдяки цим якостям справжнього актора, фільмографія Нікуліна налічує більше сорока фільмів. Причому далеко не всі з них є комедійними. У Нікуліна також є і трагічні, такі, наприклад, як «Опудало» або ж «Білий Бім, чорне вухо». Особливість гри Нікуліна полягала в тому, що він ніколи не намагався здаватися краще, ніж він є, грати пафосно і бундючно. Його акторська гра проста, але настільки переконлива, що ти навіть не можеш і уявити, що цього персонажа не існує в реальному житті. Саме тому все і завжди щиро сміялися над комедійними роламі Нікуліна, а потім співпереживали і плакали його трагічним персонажам. На щастя, Нікулін не повторив долю багатьох комедійних акторів. Він не став актором однієї ролі, як, наприклад, Олександр Дем’яненко. Нікуліну вдавалося спробувати себе в самих різних амплуа та виконати різні ролі.

Але, все ж, багато що зіграли в його житті саме комедії. У 1961 році Нікулін знявся у всіма улюбленому фільмі «Пес Барбос і незвичайний крос». Саме тоді Юрій став знаменитим і разом з Віциним і Моргуновим перетворився на символ радянської комедії.

Потім цю ж трійцю ми побачили в багатьох радянських комедіях. І до речі, варто відзначити, що вона не з’явилася б у «Кавказькій полонянці», якби Гайдай не пішов на поступки. Справа в тому, що первинний сценарій дуже не сподобався Нікуліну. Він не захотів зніматися в цьому фільмі і Гайдаю довелося мало не повністю переписувати сценарій, аби Нікулін залишився у фільмі. Як ми самі зараз бачимо, картина стала дуже популярною, а весела трійця, Боягуз, Бовдур і Бувалий додали в неї весь необхідний гумор і колорит.

Але, все ж, Нікулін завжди продовжував залишатися клоуном. Які б смішні або трагічні ролі він не грав на екрані, для актора найважливішим завжди залишався цирк. Він дійсно любив манеж, любив дитячий сміх і хотів, щоб циркова культура існувала завжди. Саме тому, коли в 1984 році Нікулін став директором цирку, він доклав усіх зусиль, щоб у місті з’явився ще один цирк. Йому вдалося переконати Голови Ради Міністрів Рижкова, що місту просто необхідна велика сума грошей для того, щоб на Кольоровому бульварі з’явився ще один цирк. Минуло кілька років і новий цирк відкрив двері перед глядачами. Все це було заслугою Нікуліна.

У дев’яностих роках Нікулін смішив глядачів не тільки в цирку, а й у своєму шоу. Він вів гумористичну передачу «Клуб білий папуга»

Його любили і поважали всі, від дітей до старих. Але, на жаль, смерть не вибирає залежно від того, хто і як тебе любить. У Юрія Нікуліна було хворе серце. Тому в 1997 році його не стало. Його циркове справу продовжив син Максим. А всім нам залишається лише з посмішкою і легкої сумом згадувати цього прекрасного, доброго людини і талановитого актора, який змушував і змушує щиро сміятися все нові і нові покоління глядачів.