Дружина хоче розлучитися

Кожна зустріч була немов маленькою казкою, адже Едуард возив мене в кращі ресторани міста, показував всі визначні пам’ятки, які тільки були в краї, і на які мені було цікаво подивитися, так як я була родом з іншої області. Ми літали в Єгипет, Туреччину, Болгарію. Мені було цікаво побачити нові країни, людей. — Марта, мила, — прошепотів одного разу він, пестячи руками мої груди. — Виходь за мене заміж. Я дуже-дуже тебе люблю і хочу, щоб ти завжди була поруч.


Незабаром ми зіграли весілля, на якому я з усіх сил намагалася не помічати колючих поглядів його батьків, особливо мами, яка прямо в очі сказала мені, що не про таку невістці для свого сина вона мріяла. «Мила, наш Едик не для тебе, — сказала вона. — Він — з високоінтелігентною сім’ї та дівчина з провінції навряд чи зможе стати для нього гідною партією. Я б хотіла, щоб він встиг одуматися і скасувати це весілля». Але Едик не тільки не одумався, але й став моїм чоловіком.
А ще через рік у нас народилися близнята Анечка і Іванко. Едуард цілими днями пропадав на роботі, а я сиділа вдома, няньчила дітей, готувала, прала, прибирала. Коли дітворі виповнилося по два рочки, я вирішила, що пора віддавати їх в дитячий садок. «Ні-ні-ні, — категорично заявив чоловік. — І не думай. Я досить заробляю, і ти можеш сидіти вдома, виховувати дітей. Розумієш, в нашому середовищі не прийнято, щоб жінка виходила на роботу раніше, ніж діти підуть до школи . От мене мама виховувала до шести років. А потім і з братом стільки ж сиділа вдома «.
Так з часом я перетворилася на саму, що ні їсти справжню домогосподарку. Звичайно, я стежила за собою, ходила в перукарню, робила манікюр, красиво одягалася. Але ще через півтора року відчула, як поступово втрачають інтерес наші з Едиком відносини.

Та й затримуватися на роботі він став все частіше і частіше. А ще на його обличчі без видимої на те причини все частіше з’являлася мрійлива усмішка. У такі хвилини я розуміла, що його думки десь дуже далеко від мене, від дітей, від нашого будинку.
Я вже подумувала про те, щоб якось при можливості завести про це розмову, та й довге світле волосся, виявлені мною на комірі його жакета, були явно не моїми, адже я — брюнетка. Але вчора Едик сам все розставив на свої місця. Ми якраз вечеряли, як хтось йому зателефонував. Посміхнувшись, він піднявся зі стільчика і вийшов на балкон.
— Хто це був? — Не втрималася я, коли він повернувся. — Дама серця? Та, сліди помади якої зараз у тебе на шиї?

Так почався скандал.
— Так, у мене є кохана жінка, — різко відповів чоловік. — Але тільки не треба робити з цього трагедію. Правильно кажуть, що хороший лівак зміцнює шлюб. І не треба плакати, — зараз майже в кожного чоловіка є коханка.
Для мене це було ударом, хоча я і здогадувалася про те, що чоловік мені зраджує. Але чому? Якби я була поганою господинею, якби у нас були невиховані і брудні діти, якби я сама виглядала подібно Бабі Язі то, можливо, я б ще зрозуміла його прагнення отримати жінку на стороні.
— Едік, — заковтнувши, з неприхованою сумом промовила я. — Завтра я подаю на розлучення. Я не можу жити з людиною, яка мені бреше, змінює, який абсолютно забув про те, що у нього є сім’я … Реакція чоловіка мене вразила.
— Ти … ти що несеш? — Він кілька секунд стояв, ніби не міг повірити в те, що почув. — Ти що — зійшла з розуму? Чи ти не розумієш, що у нас не прийнято розлучатися?

Розлучення? Та ти подумала про те, як це сприймуть мої батьки, родичі, друзі? Ми ж не прості люди, для яких розлучення — звичайна справа. Я, звичайно, розумію, що ти з глухого села, де про правила етикету не чули, але ти цю дурь викинь з голови.
Он воно що! Виявляється, що для нього важливіше те, що у них не прийнято розлучатися. А зраджувати дружині — значить, можна.
— Едік, — сказала я твердо. — Нехай я буду, як ти кажеш, із простолюдинів, але в житті адже головне не те, хто наскільки знає правила етикету, а хто і наскільки їх додержівается.
У моїй душі ще жевріла надія на те, що чоловік зрозуміє мої слова, але, судячи з його погляду, він так і не зрозумів. Не зрозумів, що життя у нас тільки одна, і прожити його треба гідно, як підказує совість і серце, а не вганяти в якісь рамки, страждаючи самому і гризучи того, хто поруч.