Домашні тварини, і їх значення в розвитку дітей

Напевно, свого часу будь-які батьки задаються закономірним питанням: як уживуться в квартирі маленька дитина і собака, а може бути, кішка, морська свинка або взагалі кілька тварин відразу?


А якщо домашнього вихованця ще немає — варто заводити його, в якому віці дитину можна відреагувати на його прохання завести домашню тварину, та й як ця подія вплине на сімейний уклад? Раптом дитина завдасть шкоди домашньому вихованцеві? Або навпаки?

З іншого боку, всі знають, скільки свіжих емоцій можуть внести в нашу буденність домашні тварини; і їх значення в розвитку дітей складно переоцінити.

Саме природа стає найважливішим засобом розвитку і виховання. Світова педагогіка вважає головною метою виховання всебічний розвиток особистості підростаючої людини, у тому числі інтелектуальний, естетичний, моральне, а також трудове і фізичне. Отже, про все по порядку.
Поза сумнівом, тварини — це джерело перших знань дитини про природу. Дитина, побачивши тварину, тягнеться до нього, дізнається назви і відмінності між різними тваринами, знайомиться з їх поведінкою.

Крім того, тварини — прекрасний засіб розвитку сенсорики. Тут з природою не може зрівнятися жодна, нехай навіть найдосконаліша, навчальна іграшка! У спілкуванні з тваринами дитина вчиться сприймати об’єкт через органи чуття: відчувати форму, величину і колір, а також запах, розташування в просторі, тип рухів, м’якість шерсті і її фактуру, та й безліч інших «параметрів».
Тварини дають грунт для розвитку логічного мислення у дітей. На основі отриманих з життя уявлень про тварин дитина вчиться бачити різноманітні зв’язки і залежності: наприклад, кішка нявкає біля миски — значить, зголодніла, затаїлася і притиснула вуха — полює …
Тварини стимулюють безліч різних видів діяльності: спостереження і гру, працю, творчість, змагальний процес — в результаті у дитини формується здорова допитливість, він вчиться бути спостережливим, у неї розвивається фантазія.
У ході спілкування з тваринами у дитини розвивається почуття прекрасного: діти вчаться бачити природну красу домашніх вихованців. А ця краса, у свою чергу, стимулює дитячу творчість. Дитина прагне відобразити свої переживання з твариною у віршах, оповіданнях, а головним чином в образотворчому мистецтві.

Поруч знаходиться і інша сфера вплив, а саме — моральне виховання дитини за участю тварин. Вихованці стають джерелом і перших переживань, і першою радості. У спілкуванні з твариною дитина відчуває насамперед позитивні емоції, а адже в сучасному суспільстві саме їх-то часто і не вистачає.
У той же час дитина при спілкуванні з твариною природним чином вчиться виявляти дбайливе і дбайливе ставлення до всього тваринного світу. Так дитині прищеплюються поняття екологічної культури, що є складовою частиною культури духовної.
Дитина знайомиться з найпростішими трудовими операціями. Під керівництвом дорослих він набуває перші навички по догляду за твариною. При цьому дитина отримує і додаткові знання про умови життя тварин у природі та в умовах будинку.
Тварини незамінні в зміцненні фізичного і психічного здоров’я дітей: у процесі прогулянок з собакою, ігор з кішкою або кроликом, та й при догляді за вихованцем діти прекрасно удосконалюються фізично.
Не будемо забувати, що тварини — це своєрідна «психологічна неотложка» для дітей: компенсуючи самотність, вихованці знімають психоемоційну напругу, дають можливість пограти і навіть поговорити з собою, погладити або потискати себе — це важливо, особливо коли у дорослих не вистачає часу і сил на спілкування зі своєю дитиною. Тварина не замінить батьківську любов, але спілкування з пушистиком буде дитині дуже корисно.
Нерішучим і замкнутим дітям домашні вихованці нерідко заміняють друзів, і тоді діти довіряють тварині свої таємниці, радості і печалі, хваляться своїми досягненнями і здібностями — адже тварина не відмахнеться, чи не буде сміятися і нікому не розкаже. А ще завдяки вихованцеві така дитина може легше завести друзів і серед дітей, наприклад, під час спільних прогулянок з собакою у дворі чи парку.

Діти егоцентричні: вони не можуть себе поставити на місце іншого і зрозуміти, що він відчуває. Тварини ж просто не вміють приховувати свій стан і відчуття, і при спостереженнях і спілкуванні з тваринами діти вчаться співчуття, співпереживання, розумінню оточуючих — а це важливо для життя дитин
и в суспільстві.
Зайве рухливі діти в спілкуванні з тваринами вдало «скидають» надлишок своєї енергії, при цьому направляючи її в потрібне русло.
Тварини не говорять, але видають звуки, оповіщаючи про свої потреби і настрої, рухами, позою, поглядом. Так діти вчаться розуміти без слів і тварин, і людей.
Наявність тварини в будинку дисциплінує: дитя швидше і краще зрозуміє, що все живе вимагає догляду, харчування, можливо — перебудови розпорядку дня відповідно до потреб тварини. У дитини виховується почуття відповідальності, потреба та вміння піклуватися не тільки про себе, а й про інших — а це найкраще щеплення від егоїзму, особливо якщо дитина в сім’ї одна.
Діти, як правило, не бояться собак і виявляють до них інтерес. Але якщо чомусь ваша дитина стала відчувати страх перед собаками, кращим «ліками» було б завести цуценя — обов’язково маленького, симпатичного, щоб викликав виключно позитивні емоції. Спілкуючись і граючи з ним, дитя поступово впорається зі своїм страхом щодо інших тварин, знайде упевненість в собі.
Оцінить кожен, у кого коли-небудь були або є домашня тварина, і їх значення в розвитку дітей в плані становлення характеру. Так, психологи стверджують, що діти, у яких вдома живе кішка, відрізняються безпосередністю і м’якістю, але в той же час незалежністю в поєднанні з творчими здібностями. Діти, у яких є собаки, виявляють акуратність і зібраність, схильність до лідерства, вони дисципліновані, товариські. Ці особливості характеру викликані рисами поведінки самих тварин: логічно, що потреба собаки в керівної ролі людини та готовність їй підкорятися, а також її здатність до дресирування виробляє у дитини відповідальність, лідерські якості, необхідність ж виводити одного на прогулянку кілька разів на день дисциплінує дитини.

Останнє — але, можливо, головне: спілкуючись з тваринами, піклуючись про них, дитина вчиться любові, доброті, бережного ставлення до всього живого — тому, чого нашому суспільству дуже часто не вистачає.