Особливості латиноамериканської кухні


Що перше спадає на думку, коли ми чуємо словосполучення «Латинська Америка»? Звичайно, сліпуча яскравість, буйні веселощі і нескінченна феєрія. Ось і кухня латиноамериканських країн суцільно пронизана ароматами фарб свята життя. І хоча європейські колонізатори надали неминучий вплив на місцеві кулінарні традиції, країни Центральної та Південної Америки зуміли зберегти і свої національні секрети, і майстерність у приготуванні страв. У кожній країні Латинської Америки є свої особливості національної кухні, але все ж їх об’єднує щось спільне — любов до яскравих і гострим смакам. Які люди — така і кухня. Аргентина
У різні часи в Аргентину спрямовувалися потоки емігрантів з різних країн, але на тутешню кухню найсильніше вплив зробили італійці. Спрацював той же закон, що і в усьому світі: де італієць — там паста, піца, різотто, вино. Так що багато аргентинці тепер з гордістю кажуть: «У нас паста не гірше, ніж в Італії. А в ресторані мого дядька так навіть і краще».

Що правда, то правда, але є в аргентинській кухні речі куди самобутні. Ідеш по столиці — Буенос-Айресу і на кожному розі — пиріжкові, а в них, ясна річ, пиріжки емпанадас з листкового тіста: з яловичиною, куркою, овочами, сиром. До речі, своїм фірмовим блюдом еспанадес вважають і бразильці, називаючи їх на свій манер — ампанадес, але в Латинській Америці такі суперечки на кожному кроці. Але повернемося до аргентинської кухні. Дуже гарний суп Чоклі — це густий крем-суп з кукурудзи та гарбуза з сиром пармезан (ще один привіт з Італії). Є ковбаски чорізо, а на гарнір до них хумітас — трохи солодкувате пюре з кукурудзи, кукурудзяної муки, цибулі та вершкового масла, загорнуте все в кукурудзяний ж лист.

Але справжнього гурмана усіма цими принадами НЕ зіб’єш. Цінителі латиноамериканських страв знають, що основа аргентинської кухні — яловичина. Треба зняти капелюха перед аргентинськими кухарями, які вміють готувати це м’ясо самим чарівним чином, але не варто забувати і тих, хто цих корів вирощує: їх вже хоча б за одне ім’я згадати варто — гаучо, аргентинські ковбої, віртуози-наїзники і трудяги-пастухи.

Чилі
І все ж, знаходяться ті, хто готовий посперечатися за «яловиче» першість в національній кухні з аргентинцями. Знаєте, що кажуть чилійці? «Так, нехай аргентинська яловичина найкраща у світі, але по-справжньому готувати вміємо її тільки ми — чилійці». Ось тільки з пасовищами в Чилі не дуже. Зате морське узбережжя забезпечує тутешніх їдців такою рибою і морепродуктами, що ніякого м’яса не треба: набили оскому всім сібас і дорадо в чилійському варіанті це зовсім не те, що підсунуть вам в більшості ресторанів деяких інших країнах. А вже тутешні морські гребінці — це взагалі пісня.

Перу
Що в Чилі, що в Аргентині кухня вельми європеїзована. Звичайно, з елементами місцевої продуктової бази (квасоля, кукурудза, картопля), але слідів кулінарних традицій національних народів тут замало. Інша справа — Перу. До речі, ця країна давно сперечається з Чилі принаймні по двох важливих кулінарним питань: хто з них дав світові виноградну горілку — піско і де придумали севиче — сиру рибу, замариновану в спеціях і лаймовому соку.

Проте є у перуанців і страви, з приводу яких з ними і сперечатися навіть ніхто не збирається, всі визнають: чисто перуанська вигадка. Ніде в світі, напевно, більше не їдять смажених морських свинок. Але це, вже вибачте, тяжка спадщина епохи інків, дуже давнє блюдо.

Цікаво, що саме Перу вважається батьківщиною усіма нами улюбленого картоплі — його тут вирощують аж кілька тисяч сортів, уявляєте, скільки різних страв можна приготувати? Плюс ще кукурудза, квасоля (як і у всій Латинській Америці). Тут, на відміну від Аргентини, кухня колонізаторів і мігрантів розчинилася в місцевій національній кухні, але при цьому все одно неабияк збагатила її. Звідси і результат: багато гурмани вважають, що за найцікавішою в Латинській Америці їжею потрібно їхати саме сюди, в Перу.

Бразилія
Однак з вищесказаним думкою можуть не погодитися бразильці. І будуть на свій лад праві, тому що де, як не у них вміють готувати приголомшливий шурраско? Де звичайний, в общем-то, процес запікання на відкритому вогні нанизаного на шампури м’яса (тобто, по суті, шашлику) вміють перетворити на справжній спектакль? Адже і не заперечиш: по всьому світу вже з’явилися бразильські ресторани, що спеціалізуються саме на шурраско.

У Бразилії, звичайно, ще багато чого вміють готувати — країна велика, кухня різна в різних штатах. Є страви унікальні — суп з піраній, наприклад. А чого добру пропадати, он їх в Амазонці скільки плаває.

Мексика
Мексиканська кухня отримала найбільшу популярність і популярність у світі з усіх інших країн Латинської Америки. Начос, бурито, Тахо, текіла, сальса, тортилья — всі ці назви страв і напоїв у нас давно на слуху. Але незважаючи на свою самобутність, на мексиканську кухню потужний вплив справила колоніальна загарбниця Іспанія. Хоча й інші країни привнесли свій чималий внесок у розвиток гастрономії цієї сонячної заокеанської місцевості, в їх числі Франція, Німеччина і навіть Китай. Так, завдяки іноземцям, в Мексиці з’явилася пшениця, бобові та рис. Однак і місцеві продукти продовжують грати важливу роль в раціоні мексиканців. Взяти ту ж кукурудзу — вона як і раніше є «царицею» мексиканської кухні, чого тільки з неї не роблять: варять, смажать, парять, з кукурудзяного борошна випікають неймовірне безліч видів коржів, готують прекрасну кашу тамале.

Не обійдеться жоден мексиканський вечерю і без гострого пряного соусу, найзнаменитіші з яких гуакамоле (авокадо, гострий перець, цибулю і лимонний сік) і, звичайно, сальса (основні інгредієнти — помідори, перець, цибулю і часник). Ці соуси гарні з усіма мексиканськими стравами, підійдуть вони і до рису, і до риби, і до м’яса.