Доброякісні пухлини матки


C кожним роком випадків діагностування доброякісних пухлин матки стає все більше. Пухлини доброякісного характеру називають по-різному, залежно від того, де вони розвиваються (в якої тканини). Розрізняють міому, фіброміому, фіброму, лейкома.

Якщо вірити медичною статистикою, то міому матки діагностують у кожної п’ятої жінки, вік яких від тридцяти років до сорока п’яти. Як правило, це не родили жінки. У дев’яноста п’яти випадках зі ста пухлина розвивається в тілі матки і тільки в п’яти випадках в шийці.

Основною причиною розвитку доброякісної пухлини матки є дисбаланс рівня статевих гормонів (знижений рівень естрогенів). Зазвичай це буває в період клімаксу. При цьому варто відзначити, що доброякісна пухлина в ракову практично не перероджується.

Клінічна картина

Клінічну картину при міомі матки відрізняє значний поліморфізм і багато в чому залежить від віку жінки, локалізації, тривалості хвороби, величини освіти та його морфогенетичного типу. Крім цього, на пухлину можуть впливати генітальні та екстрагенітальні супутні захворювання. У сорока двох відсотках випадків пухлина довгий час не викликає ніяких симптомів.

Імовірність переродження в злоякісну пухлину дуже низька — 0,25-0,75%, в період менопаузи ризик трохи вище. Разом з тим, міома матки часто супроводжується раком підшлункової залози, молочних залоз, ендометрія.

Симптоми міоми:

  • кровотеча;
  • збільшення розмірів пухлини;
  • біль;
  • порушення роботи сусідніх органів.

Лікування

Призначення фахівця при міомі залежать від місця утворення, розмірів і кількості міоматозних вузлів, симптомів, наявності супутньої патології, віку жінки та її бажання мати потомство в майбутньому, особливостей морфо- і патогенезу освіти.

Патогенетично обгрунтованим шляхом лікування міоми є медикаментозне і хірургічне, тобто комбіноване вплив. Тому, хоча зараз і з’явилося безліч сучасних методів лікування — лазерна, електро- і криохирургия, застосування ендоскопічної техніки — лікування гормональними препаратами все також актуально. Метою консервативного лікування є зменшення тяжкості симптомів і (або) розміру пухлини.

Застосування хірургічного втручання показано при:

  • швидкому збільшенні розміру пухлини;
  • порушенні роботи сусідніх органів;
  • великому розмірі освіти (понад чотирнадцятого тижня вагітності);
  • присутність інших захворювань статевих органів, при яких необхідно хірургічне втручання;
  • подслизистое розташування міоми, яке супроводжується рясними і тривалими менструаціями, анемією;
  • некроз міоматозного вузла;
  • підочеревинна міома, у якої тонке підставу (на «ніжці»); такі утворення сполучені з великою ймовірністю появи перекрута підстави вузла і з розвитком його некрозу в подальшому;
  • безпліддя (в тих випадках, коли доведено, що причина безпліддя саме це захворювання);
  • міома шийки матки з локалізацією в піхву.

Хірургічне втручання може бути: консервативним, полурадікальним і радикальним. За характером доступу до органів, розташованих в малому тазу, операції можуть бути вагінальні і брюшностеночного. Обсяг втручання залежить від наявних гінекологічних захворюваннях (стан маткових труб, ендометрію, яєчників і шийки матки), віку жінки, репродуктивної функції.

До консервативним операцій відносять:

  • видалення субмукозних вузлів;
  • енуклеація вузлів (інакше, консервативна міомектомія).

До полурадікальним операцій відносять:

  • висока ампутація матки;
  • дефундація матки.

При цих операціях у жінки зберігається менструація, проте репродуктивна функція відсутня.

Радикальними операціями вважаються:

  • надпіхвова ампутація матки;
  • екстирпація матки;

Якщо жінка зацікавлена ​​в збереженні репродуктивної функції, то їй проводять енуклеацію міоматозних вузлів. Якщо розташування пухлини субсерозні, то консервативна міомектомія виконується методом чревосеченія і методом лапароскопії. Якщо пухлина з підслизовим розташуванням, то міомектомію проводять за допомогою гістерорезектоскопії.