Дитячі капризи


У віці від 18 до 30 місяців, коли дитина навчилася рухатися, легко можуть виникнути конфлікти між дитиною і дорослим.

Жага пізнання і наївні витівки дитину змушують батьків суворо його контролювати або ж, навпаки, ігнорувати інтереси буйного дитини. Якщо не виходить «співпраці» під час годування, відходу до сну або одягання, малюка намагаються змусити.

Примус лише посилює протест. А якщо, караючи, дорослий ще й непослідовний, то непослух наростає. Наприклад, батьки часто працюють допізна — у них немає можливості займатися дитиною постійно. Або ж мати і батько живуть окремо, роздратовані і вважають себе винними.

Вони висловлюють нелогічні вимоги, показуючи дітям, що їм не варто і намагатися. І дитина продовжує вередувати.

Батьки, щоб поставити його на місце, стають агресивними, руйнуючи в дитині залишки почуття захищеності. В результаті він стає неслухняним, відсторонюється від батьків і може навіть дружню бесіду сприймати вороже.

У трирічних дітей вже сформувалися основні риси поведінки і спілкування. Тепер важливу роль буде грати вміння батька підтримувати самооцінку дитини. Треба заохочувати його незалежність, а й дозволяти дитині стикатися з наслідками недоречного поведінки, при цьому не караючи. Якщо у відносинах батька та дитини відсутній тепло і чуйність, то між ними виникає недовіра і гіркоту: спілкування відбувається лише тоді, коли щось дуже потрібно, і дитина намагається домогтися свого будь-якими способами.

Придбану будинку агресивність діти можуть демонструвати в дитячому садку. Вихователі скаржаться, і в батька формується образ некерованого дитини, ворожого і неслухняного. Дитина не приймає правила спілкування, адже розплачуватися доводиться рідко, оскільки вони використовуються як засіб контролю. А у дитини, що живе в страху покарання, формується зовнішня мотивація: він робить все лише для того, щоб догодити іншим. Внутрішня мораль вивихнута: брехати можна, але не можна попадатися.

Дитина у віці 2,5 років не повинен отримувати все, що хоче. Але вередує малюк потребує допомоги, щоб заспокоїтися — сам він цього поки не вміє. Для цього використовуйте якомога більше різних способів, які будуть прикладом для нього. Для приборкання почуттів потрібно, щоб дитина їх розрізняв. Допомагайте розуміти: «ти сумний», «ти сердитий» і т.д.

Заохочуйте дитини, на основі цього формується його самооцінка. Не обмежуйтеся лише словом «молодець», а будьте конкретні: «Сьогодні ти сам зміг заспокоїтися, коли розлютився. Розумниця!»

Займайтеся з дитиною повсякденними справами. Так він навчиться вирішувати проблеми самостійно і зможе спертися на вас, коли почуття переповнюють.

Якщо дитина закочує істерики, не потрібно сердитися на нього. Спокійно з’ясуйте, що йому не подобається або турбує, і спробуйте знайти рішення разом. І пам’ятайте, негайне покарання не призведе ні до чого хорошого.