Форми виховання дітей, які залишилися без батьків

Проблема виховання дітей, які залишилися без батьків, зараз дуже актуальна. На жаль, кількість дітей-сиріт зростає. Разом з тим, в даний час з’явилися нові форми виховання дітей, які залишилися без батьків, при яких намагаються врахувати особливості психологічного розвитку дітей у сім’ї, і створити умови, максимально до них наближені.

За законом, над усіма дітьми, які залишилися без піклування батьків, встановлюється опіка чи піклування. Опіка встановлюється над дітьми віком до 14 років, а піклування — над дитиною у віці від 14 до 18 років.


При вихованні дітей у дитячому будинку опікуном виступає держава. На жаль, виховання дітей у дитячому будинку саме по собі має багато недоліків і посилюється витратами нинішньої системи. У деяких дитячих будинках виховується понад 100 дітей. Таке виховання найменше нагадує виховання в сім’ї, часто діти з дитячого будинку не мають уявлення про те, як вижити поза його стінами. У них відсутня формировка деяких соціальних навичок. Не дивлячись на те, що випускники дитячих будинків намагаються будувати свої родини, ні в якому разі не залишати своїх власних дітей, за статистикою більше 17% нинішніх мешканців дитячих будинків — представники 2 покоління залишилися без батьків. У дитячих будинках часто руйнуються родинні зв’язки між братами і сестрами: дітей різного віку часто поміщають в різні установи, одного з дітей переводять в інше місце як покарання за погану поведінку чи навчання. Братів і сестер також можуть розлучити при усиновленні одного з дітей.

Існує такі форми виховання дітей, як сім’ї-піклувальники та прийомні сім’ї.

Взяття на піклування не можна прирівнювати до усиновлення ні в юридичному, ні в моральному сенсі. Факт перебування дітей на піклування не звільняє їх справжніх батьків від обов’язку утримувати дітей. Піклувальникам виплачується допомога на утримання дітей, але при цьому вважається, що піклувальник виконує свої обов’язки безоплатно. Дитина, яка перебуває на піклуванні, може проживати на власній житлоплощі або разом зі своїми справжніми батьками. При призначенні людини піклувальником враховується його моральний вигляд і відносини, які склалися між опікуном і дитиною, а також між членами сім’ї опікуна і дитиною. Перевага такого методу турботи про дітей-сиріт в тому, що попечителем стати набагато простіше, ніж усиновити дитину. Адже іноді бувають такі випадки, коли сім’я не може взяти дитину з дитячого будинку тому, що його справжні батьки не відмовилися від батьківських прав на дитину. З іншого боку, піклувальник не завжди може надавати достатній вплив на дитину і не може стати для нього прийомним батьком. Така форма виховання дітей не підійде людям, які беруть на виховання дитину, щоб замінити відсутність рідних дітей.

Прийомні сім’ї були узаконені в 1996 році. При передачі дитини в прийомну сім’ю, між прийомною сім’єю і органом піклування складається договір про передачу дитини. Прийомні батьки отримують за опіку над дитиною заробітну плату. Крім цього для прийомних батьків передбачаються знижки на комунальні послуги, відпустка підвищеної тривалості, пільгові путівки в санаторії і т.д. При цьому прийомні батьки повинні вести облік коштів, що виділяються на дитину, в письмовій формі і надавати раз на рік звіт по витратах. У прийомну сім’ю досить важко взяти дитину зі слабким здоров’ям, або дитину-інваліда, бо для цього потрібно виконати ряд обов’язкових умов у фінансовому та побутовому плані. Тим не менш, прийомна сім’я може бути для дитини кращим варіантом, ніж дитячий будинок.

Оскільки люди не так часто прагнуть усиновляти дітей або приймати їх у свої сім’ї, а виховання в дитячих будинках стандартного типу має безліч недоліків у педагогічному і психологічному відносинах, з’явився проміжний варіант — SOS-села. Перша SOS-село була відкрита в Австрії в 1949 році. Село — це дитячий заклад з декількох будинків. У кожному будинку проживає сім’я з 6-8 дітей і «мати». Окрім «матері» у дітей є ще «тьотя», яка замінює мати по вихідних і під час відпустки. Щоб удома не виглядали однаковими, мати кожного будинку отримує гроші на його облаштування, і купує всі речі в будинок сама. Така форма виховання наближена до виховання в сім’ї, але все ж має недолік — діти позбавлені батька. Це означає, що вони не зможуть отримати психологічні навички в спілкуванні з чоловіками, і не будуть бачити приклад того, як чоловіки поводяться в повсякденному житті.

По відношенню до всіх форм виховання дітей, які залишилися без батьків, усиновлення або удочеріння все ще залишається пріоритетною і найкращою для дитини формою. При усиновленні між дитиною і усиновителями встановлюються такі ж юридичні та психологічні відношення, як і між рідними батьками і дитиною. Воно дає усиновленим дітям можливість мати такі ж умови життя і таке ж виховання, як і в рідній сім’ї.