Розповідь: поїздка на дачу

Подруга запросила мене з’їздити на природу. Вирушили втрьох, прихопивши ще одну приятельку. І що ж? Всю роботу по господарству звалили на мене. Несправедливо! П’ятниця підходила до кінця. Сидячи біля комп’ютера, я ліниво перебирала на столі папери, розмірковуючи, чим би зайняти себе протягом двох тижнів. Справа в тому, що шеф вирішив на час «мертвого» сезону відпустити одну з нас у відпустку. Випало відпочивати мені. Я повинна була зрадіти, але мене це тільки спантеличило. Два тижні не такий вже великий термін, значить, слід було терміново вирішити, де хочу їх провести. Цього я не знала. Для поїздки на південь у мене було надто мало грошей. Але й сидіти в задушливому місті не хотілося. Коротше, було над чим замислитися.

Саме в цю хвилину пролунав телефонний дзвінок. Піднявши слухавку, я ніжно вимовила добре завчену фразу: «Нотаріальна контора. Чим можемо бути вам корисні?»
— Абсолютно всім! — Весело оголосив голос моєї інститутської подруги Аськи. — Я більше корисної людини, ніж ти, Теличкина, не зустрічала! Ти не зайнята? Можеш говорити?
— Запросто, — усміхнулася я. — Все одно у нас тиша: всі поважають себе люди зараз відпочивають на курортах, а не бігають по нотаріусам. А з понеділка у мене відпустка. — Класно! — Зраділа подруга. — Я саме збиралася придумати, як на недельку поцупити тебе з роботи. Хочу вас з Альбінкой на природу витягнути. Гога вдалося вибити будиночок в лісі.

Бажаєш поїхати з нами?
— Питаєш! З превеликим задоволенням. Треба терміново змінити обстановку, а то хандрити починаю.
У неділю Гога відвіз нас на місце. Відкривши будиночок, відступив убік і невдоволено скривився.
— Хто ж тут так активно відпочивав ?! Обійшовши чоловіка, Аська теж заглянула в кімнату і присвиснула:
— Нічого собі! Це ж скільки вони тут зависали? Судячи з кількості пляшок, що не менше місяця. — Ану пусти! — Швидко відсторонивши подругу, в кімнату зробила крок Альбінка. Скривившись, чхнула. — Гади! Хоч би провітрили, чи що! Тут же все просмерділося тютюном! А пилу! ..
У мене така алергія на пил і на квітковий пилок! Аська гидливо тицьнула пальцем в тарілку з засохлої закускою.
— Наскільки я розумію, це сир. Їли його не вчора. Він запліснявів.
Я теж глянула на це неподобство.
— Дівчата, без паніки. Адже можна прибрати. За півгодини цілком впораємося.
— Не можу, — занила Альбінка. — Алергік я. Для мене пил — смерть!
— Зрозуміло … Ну а ти? — Я перевела погляд на Аську.


Подруга знизала плечима.
— Ну, взагалі-то в моєму становищі це шкідливо, але якщо дуже потрібно …
— В якому становищі ?! — Перебила я. — При такому терміні фізична робота буде тільки на користь. Та добре вже, без вас впораюся. Але за умови: обід готуєте ви з Альбінкой. — Ясне діло! — Радісно посміхалися подружки. — Жень, ти прелесть! І я взялася за прибирання. Швиденько винесла все сміття. Помила посуд і віддраїла стіл, протерла підлоги … Потім визирнула у двір. Подруги сиділи на лавці і дзвінко реготали.
— Все, дівчата! Готово! Здаю вахту! — Доповіла я. — Тепер можете починати готувати обід.
— Ось ще! — Відмахнулася Аська. — Я з дому бутерброди взяла. Є рибні консерви. Сьогодні обійдемося.
— А молодої картоплі зварити? — З надією запитала я.
— Обжора! Ти хочеш — ти і вари, — Аська невдоволено скривилася.
Я хотіла задіяти Альбінку, але в цей момент вона підскочила з лавки, як ужалена. В її руці дійсно стирчало жало. Побачивши це, вона мало в непритомність не впала.
— Мені кінець! Я зараз распухну! — Поглянувши на мене, вона наказала:
— Мою сумочку! Швидко! Там у мене лежать ліки від алергії.

Я галопом кинулася за її сумочкою. Потім півгодини робила Альбіні примочки і заспокоювала Аську, перехвилювалася за улюблену подругу. Потім дбайливо поклала їх у ліжку і відправилася чистити картоплю. За обідом ми згадували студентські роки. Захопившись розмовою, подруги проігнорували моє запитання про те, хто буде мити посуд. Я, було, хотіла розсердитися, але тут затріщав мій мобільник. Дзвонив шеф.
— Женя! У нас ЧП! Ладу забрали до лікарні. Зможеш завтра вийти?
— Немає проблем! — Без жалю сказала. І, поклавши трубку, доповіла:
— На цьому мій відпочинок закінчується.
— Ну, по-о-о-т, — занила Аська.- У вряди століття зібралися разом, а ти …
— А раптом, зможеш вирватися хоча б на наступні вихідні? — З надією запитала Альбіна. — Утрьох все-таки набагато веселіше.
— Не думаю, — зітхнула я. — Ви вже тут як-небудь без мене!