Шкільна освіта в Росії


Сьогоднішнє шкільну освіту, причому не тільки російське, а й в цілому пострадянський, лають навіть самі ледачі. Причому об’єктів критики стільки, що навіть просте перерахування їх може зайняти не одну сторінку. Лають якість освіти в цілому і кожен предмет окремо, зниження кількості досліджуваних годин і перевантаження учнів.

Дискусії викликає сам перелік навчальних дисциплін, і найгостріші суперечки — які з них обов’язкові, а які просто не потрібні. Лають освіту за надмірну його дорожнечу для батьків і держбюджету, і при цьому — обурюються низькими зарплатами педагогів і матеріальною базою рядових шкіл. Дружно викривають корупцію і продовжують робити «подарунки» і «презенти» вчителям і директорам шкіл. Ненавидять ЄДІ — і наймають репетиторів для натаскування улюблених чад на його здачу.

І це тільки самі розхожі і найбільш кричущі проблеми системи освіти в цілому. Однак навіть вони, при всій їх безсумнівною значимості вторинні. Досі не вирішеним залишається головне питання — а кого, власне, повинна готувати школа? У радянські часи все було начебто ясно: метою шкільної освіти проголошувалося виховання гармонійної, творчої, всебічно розвиненої особистості. Проти цього ніхто, власне, не заперечував і тоді, та й сьогодні сперечатися з подібною постановкою питання вирішуються не багато. Радянський Союз цілком законно пишався своєю системою освіти, вважаючи її найкращою у світі. Втім, і американці дотримувалися аналогічного погляду, правда, по відношенню до своєї освіти.

Американізація російського шкільної освіти

Як відомо, основою американської філософії є ​​прагматизм, кредо якого — «все має приносити користь!» А вже коли західна цивілізація ідеалом вже давно бачить людину споживає, то саме на його виховання і спрямовані зусилля педагогів. Іронічні рядки «вчилися потроху, чого-небудь і як-небудь» стали, як не дивно, керівництвом до дії вже для кількох поколінь американських вчителів. І цей же принцип повільно, але вірно стає ведучим і у вітчизняній освіті.

Підсумки вже видно: представники виріс при демократії покоління вільні, розкуті, впевнені в собі, практичні, але при цьому позбавлені того обсягу знань, який років двадцять тому вважалися необхідними для випускника початкової школи. Сьогодні їх не має навіть більшість студентів, які прийшли після школи до вузів. І біда не тільки у відсутності тієї чи іншої основоположною інформації, начебто таблиці множення. За великим рахунком, за наявності мінімального навички роботи з комп’ютером (а це зараз вміють практично всі школярі), дізнатися, скільки буде «тричі шість», можна і в інтернеті. Біда в тому, що у нинішніх старшокласників немає системи знань і навичок, включаючи усний рахунок, читання, не кажучи вже про сильно кульгає правописі.

Спілкується між собою переважно в інтернеті дітям легше вивчити «албанський язигов», ніж запам’ятати, що «ча, ща» — пишеться з буквою «а».

І що далі?

Вже призабули за давністю років фраза великого Бісмарка про те, що битву при седані виграти не гармати і рушниці, а німецький шкільний учитель. Слідуючи його логіці, нам, можливо, варто було б визнати, що «холодну війну» все-таки виграв учитель американський. Але чомусь визнавати цього не хочеться — хоча б тому, що шкільна освіта в РФ куди більше втратило, ніж придбало від досить енергійно насаджуваної зверху американізації. Причому усвідомлений цей малоприємний факту вже давно і вчителями, і батьками.

І не варто втішатися тим, що в сусідніх Україні або Молдові все йде ще гірше — падати вниз, як відомо, легше, ніж підніматися. Мабуть, на самому верху має бути чітке розуміння перспектив подальшого розвитку країни в цілому. Колись Радянський Союз називали, причому несправедливо «Верхньою Вольтою з ракетами». Несправедливо в першу чергу, тому що жодна з африканських країн за два з лишком десятиліття після загибелі СРСР будувати ракети так і не навчилася.

У Росії (в числі дуже небагатьох країн) це поки виходить. Але дивлячись на подальший «прогрес» освіти в Росії, доводиться визнати, що перспектива стати «Верхньою Вольтою без ракет» не така вже й фантастична. А про те, що буває з країнами з великими запасами корисних копалин, але без ракет, ми, на жаль, знаємо добре. І тому якщо вам цікава подальша доля власних дітей та онуків — змушуйте їх вчитися. Це ніколи не було легко і далеко не завжди давало віддачу, еквівалентну хоча б витраченим зусиллям. Але іншого шляху, на жаль, просто немає.