Дівчина Бонда з України Ольга Куриленко

Дівчина Бонда з України, Ольга Куриленко — найкрасивіша і затребувана зірка у Франції і Європі. Здавалося б, всі складові для гордості в наявності — краса, успіх, майстерність, але вона досі спантеличена шквалом негативної преси, який обрушився на Ольгу перед виходом «Кванта милосердя» в 2008 році. «Дивно якось, — погоджується Куриленко, — виходить, в чужих країнах мене прийняли з розпростертими обіймами, а вдома — з кулаками». Привітна й весела, незважаючи на все, дівчисько з Бердянська стала однією з найбільш затребуваних актрис у Франції, у Великобританії і, звичайно, Голлівуді.

Наперекір усталеній думці про те, що кар’єра «стандартної дівчини Бонда» закінчується після слів «кінець фільму», Ольга продовжувала успішно працювати і знялася в трьох фільмах, включаючи вийшов в квітні історичний трилер «Центуріон» з Майклом Фассбендером в головній ролі. На підході — проект з Орландо Блумом, Венсаном Касселем і режисером «Гаттаки», зйомки драми про Чорнобиль (за нього взялася француженка ізраїльського походження Мішель Боганім), а також вагон і маленький візок сценаріїв для розгляду.


«Мене запрошували відкрити лондонську прем’єру» Ава-тара «, в якому знялася моя хороша подруга Мішель Родрігес, — зітхає актриса. — Але не вийшло з-за робочого графіка, треба було летіти в Лос-Анджелес. На прем’єри часу тепер не знайти ніяк : постійно треба вчити монологи для прослуховувань, читати сценарії, не кажучи вже про додаткову літературу. Зараз, наприклад, в самому розпалі опрацювання «Карамазових», «Ідіота» і «Анни Кареніної» для одного з фільмів. Здрастуй, школо! »

Ольга знає собі ціну і не женеться за чіпкими заголовками в таблоїдах. Після переїзду актриси з Парижа в Лондон я жодного разу не помітила її ні в одному з папарацці-вінегретів, розкиданих по сторінках британських газет. Після переїзду в Лондон, де Ви тепер відчуваєте себе як вдома?


Ольга Куриленко. У Парижі, як не дивно. Втім, нічого дивного — я там провела майже половину свого життя. Поїхала в 16 років, і, після роботи моделлю, у фільмах почала зніматися теж там. Особливо люблю прогулянки по Парижу. Через Тюїльрі, повз Лувру, до собору Паризької Богоматері і далі. По Лондону теж гуляла, коли жила на Ковент-Гарден. Тут все якось яскравіше, більше квітів. Француженки яскравості не люблять, дотримуються класичного стилю, а в Лондоні, куди не глянь — жовтий, червоний, синій. А Вам який стиль ближче?


Ольга. Зручний. Головне, щоб без підборів. Я дуже люблю жовтий колір, але у мене багато і нейтральних речей: сірих, чорних, бежевих. Найголовніше — без каблуків.

А на вечірки і звані бали — теж без каблуків? О. К. Я жахлива домувальниця. Ще в Парижі, коли тільки-тільки починала працювати моделлю, всі говорили: «Що ти вдома сидиш? Гуляй, поки молода!» А мені подобалося будинку з книжкою. Найсмішніше — ті, хто мені це казав, досі гуляють, а я ось працюю. Сумуєте за французькими друзям?

Ольга. Так. До недавнього часу всі дороги вели дівчину Бонда з України, Ольгу Куриленко в Париж. Багато друзів там залишилося, але з іншого боку — не так вже далеко від Лондона до Парижа, сів на поїзд — і все. У минулий Новий рік, правда, не вийшло, знову через роботу. Зате в Лондоні я нарешті познайомилася з Наталкою Водянової. Нас адже відкрив один і той же чоловік, але, як не дивно, до цього ми не зустрічалися.

Створюється враження, що географія впливає на Вашу роботу: ви знялися в двох британських картинах разом з британськими зірками, включаючи Лілі Коул.

О. К. Швидше, навпаки. Я переїхала, так як в Лондоні живе мій улюблений агент — звідси і проекти. Також зручніше стало літати в Лос-Анджелес. Лондон відіграє роль, так скажемо, перевалочного пункту. Мені навіть по самій Великобританії подорожувати ніколи, я тут тільки на зйомках. Здорово було, коли знімали «Центуріон» в Шотландії. До чого ж там красиво, на шотландських пагорбах! Хоча справа була взимку, і до місця зйомок нас кожен день доставляли в танках. Вірніше, майже в танках — на машинах з гусеницями. По-іншому туди було пробратися, хіба тільки пішки. Що мені одного разу і довелося зробити, коли наш «танк» застряг на самому краю обриву. Я вилізла і заявила: «Як хочете, далі я пішки, так безпечніше!» Ваша героїня в «Центуріоні» — досить войовнича леді.

Ольга. О так! Вона — проводирка племена піктів, і їй краще не потрапляти на шляху: Етей досить спритно перерізає горло римлянам і метає сокири. Ще цікава деталь: Етейн німа. Мені було дуже цікаво працювати з роллю. У сценарії Етейн описана як вовчиця, і я намагалася використовувати цю підказку. Пам’ятаю, Ви говорили, що для роль Камілли в бондіані вам довелося серйозно тренуватися. Тут така ж історія О. К. Ні, тоді мене ганяли в хвіст і в гриву, а зйомки «Центуріон» більше були схожий на уроки танців. Звичайно, спочатку треба було навчитися володіти холодною зброєю. Пару НЕ дель ми на це витратили, але було скоріше весело, ніж важко.

Ви говорите як людина, беззавітно відданий тренажерного залу.

О. К. Ні в якому разі! Якщо сценарій не вимагає, мене в зал не затягнути. Я навіть не намагаюся, бо знаю: кожен день буду вигадувати сотні причин для прогулу. Мені там моторошно нудно. Коли потрібні якісь трюки для зйомок і мене спеціально їм вчать — це цікаво, захоплює. До речі, якщо говорити про трюки, мені пощастило з конституцією, напевно. Пам’ятаю, коли в дитинстві прийшла на перше заняття з балету, все в класі старанно розтягувалися і розігрівалися, щоб сісти на шпагат, а я просто взяла і села.

З першої спроби.

За яким принципом обираєте для себе ролі?

Ольга. Мені має бути цікава сама історія і, звичайно, переживання персонажа. Зараз категорично відмовляюся від ролей дівчат, які фігурують у фільмі як безкоштовний додаток до героя-чоловіка. Я цей шлях вже пройшла, і тепер мені цікаві сильні персонажі, а не беззвучна меблі. Хоча багато залежить від режисера: я, наприклад, бігом побіжу на знімальний майданчик, якщо Ларі фон Трієр запросить мене грати меблі! Ви якось сказали, що Вас частіше дізнаються по фільму «Хітмен», а зовсім не по «Квант милосердя». Як же так? О. К. Так, і, правда, дивно! «Квант», звичайно, сприяв моїй популярності, але якщо мене впізнають на вулиці, то чомусь називають «Хітмен». Цей фільм для мене багато значить.


Я адже почала зніматися у Франції, а для французьких актрис знайти роботу за межами країни не так-то просто. Я намагалася пробитися, їздила в Нью-Йорк зі своїм відеорезюме, де мені говорили: «Ми не дивимося французькі фільми. Зробіть що-небудь в Америці». А як я могла це зробити без агента? Замкнуте коло. Як раптом прийшла заявка на кастинг «Хітмена» — і все закрутилося. Ледве фільм вийшов, агенти самі стали обривати мій телефон. Цей фільм відкрив для мене двері в англомовне кіно. Розкажіть, будь ласка, про свою роль у стрічці «Там мешкають дракони». Ви знімалися разом з Лілі Коул?

О. К. На жаль, ми з Лілі не зустрілися на майданчику, оскільки у нас не було спільних сцен. Але мені шалено сподобалося працювати над цією картиною. Я граю угорську анархістку, яка 19-річною покидає рідну країну, їде в Іспанію і примикає до Інтернаціональним бригадам.


Мене терзають сумніви, що фанати «Хітмена» або «Кванта» куплять квиток на фільм про громадянську війну в Іспанії.

О. К. Звичайно, ні. Ідеальна комбінація — зніматися і в комерційних, і в некомерційних фільмах. Так би мовити, і для себе, і для публіки. Я знаю величезну кількість акторів, які застрягли в авторському кіно, і ніхто про них не знає, незважаючи на їх безперечний талант. Я рада, що у мене є можливість працювати по обидві сторони барикади. Фільм «Земля забуття» про події в Чорнобилі, до зйомок якого Ви приступаєте в травні, по який бік барикад?

О. К. Це авторське кіно, спільне українсько-французьке виробництво, з українськими та російськими акторами. Сценарій мене настільки вразив, що я просто не могла сказати «ні». Я такого не читала давно. Ви спілкувалися з людьми, що пережили Чорнобильську трагедію?


О. К. Хочу зробити це, коли приїду в Україну готуватися до зйомок. Я вже переглянула стільки документального матеріалу! Зараз перед моїми очима чітка картина тих подій і не тільки людських страждань, але й цинізму політиків, замовчувати те, що відбувається. Страшно усвідомлювати, що держава дбає не про своїх громадян, а тільки про те, як воно виглядає! На щастя, є на світі люди, яким небайдужа правда.