Біографія актора Леоніда Бикова

Біографія актора почалася Дванадцятого грудня року 1928 року. Українці по праву вважають Леоніда Бикова своєю гордістю, адже він з’явився на світ в селі Знам’янському, яке знаходилося в Донецькій області. Тому біографія Бикова починалася як історія звичайного сільського хлопчаки, який жив своїми мріями. До речі, якби його дитяча мрія збулася, то зараз би перед вами була біографія актора Леоніда Бикова, а біографія льотчика Леоніда Бикова.


Для Леоніда в дитинстві дуже важливим було стати льотчиком. Але у Бикова був невідповідний ріст і зовнішність. Швидше за все, нам пощастило, що саме так склалося з біографією актора Леоніда Бикова. Хто знає, що б сталося, якби майбутнього актора взяли на фронт в 1943 році. Можливо, його біографія склалася б інакше, або не склалася б взагалі. У той час сім’я Бикова була в евакуації, в Барнаулі. Хлопець збрехав, що йому є вісімнадцять років і хотів потрапити в льотне училище, але через зростання і зовнішності Леоніда відразу ж викрили.

Довгий час для майбутнього актора бажання стати льотчиком було буквально нав’язливою ідеєю. Його біографія включає той факт, що після війни Леонід все-таки вступив до льотного училища, але не провчився там більше місяця. І справа була зовсім не в поганій успішності. Просто викладачі розуміли, що як би Леонід того не хотів, льотчиком не може бути людина з ростом сто тридцять шість сантиметрів.

Після того, як Биков зрозумів, що льотчиком він не буде однозначно, хлопець вирішив обрати кар’єру актора. Він надходив у Київську школу акторів і не зміг пройти конкурс. Амбіційний і гордий, Леонід не хотів повертатися додому. Він уявляв, що знайомі стануть над ним насміхатися і це розривало його серце. Тож хлопець поїхав до Харкова і там спробував вступити на театральний. Чесно кажучи, він просто випробовував долю, особливо і не сподіваючись на те, що у нього щось вийде. Але, тим не менш, Бикова зарахували на перший курс інституту, оскільки всі викладачі з комісії залишилися вкрай задоволені цією молодою людиною.

Після закінчення театрального інституту майже десять років Леонід працював у Харківському театрі імені Шевченка.

Зніматися Леонід почав ще в 1952 році. Першою його відомою роллю стала роль Петі в «Приборкувачка тигрів». Цей фільм швидко став популярним серед радянських глядачів. Багато співпереживали доброму, закоханому Петі, якому довелося бути тільки кращим другом для дівчини, яку він так сильно любив. Наступним фільмом стала картина «Максим Перепелиця». Тут Леонід виконав головну роль, завоювавши загальну любов глядачів. Він виконував роль веселого молодого чоловіка, який вміє вибратися з будь-якої колотнечі, ставиться до життя легко і весело. Проте ж, в серйозних ситуаціях, ніколи не відступиться і знайде вихід. Биков вмів грати як комічні, так і трагічні ролі. Тому, при можливості, він прагнув вибирати різних персонажів, для того, щоб його не сприймали як актора, який постійно носить одну маску. Саме тому Леонід зміг показати себе з різних боків і змусити всіх глядачів перейнятися до нього любов’ю.

У шістдесятих роках Биков почав пробувати себе як режисер. Заради цього він навіть забрав дружину і дітей з Харкова і поїхав до Ленінграда. Саме там йому давали можливість знімати фільми. Звичайно ж, перші проби були блискучими, але незабаром Леонід відкрив всім свій режисерський талант. Він знімав прекрасні картини, які гідно змогли оцінити багато глядачів. А потім настали роки затишшя. Биков повернувся в Україну, але й там не почав зніматися. Знімати він теж не хотів. Леонід почав розчаровуватися в кінематографі. Йому здавалося, що більшість фільмів брехливі і нецікаві, в них немає мистецтва, тільки лише бажання зняти щось, що сподобається владі. Леонід бачив, як з театру, з кіностудій йдуть багато акторів, якими він захоплювався. Для Бикова це було справжнім ударом, тому що він відчував, як театр і кіно, такі, якими він хоче і бачить їх, починають розвалюватися. Це засмучувало актора. Заганяє його в депресію. Так тривало рівно до того моменту, поки Биков не почав знімати фільм «У бій ідуть одні старики». Саме ця картина стала найулюбленішою і найбільше запам’яталась для кіноглядачів. Саме над нею досі плачуть всі покоління на День Перемоги. Цей фільм став можливістю прославити льотчиків, якими так захоплювався Биков. Він зробив усе, щоб ця картина вийшла на екрани. Не дивлячись на те, що, свого часу, її порахували недостатньо героїчною. Хотіли закрити зйомки і багато іншого, Леонід зміг зняти цей шедевр, зігравши в ньому одну з головних ролей. Співоча ескадрилья на чолі з капітаном Титаренко завоювала серця абсолютно всіх глядачів. Менш ніж за півроку фільм подивилося п’ятьдесят чотири мільйони чоловік. На ті часи, це були дуже великі касові збори. Люди співали смуглянку, плакали по Ромео і іншим персонажам, молоді життя яких так швидко і несподівано забирала війна.

Наступною режисерською роботою Бикова став ще один фільм про війну — «Ати-бати, йшли солдати». Це кіно також отримало визнання серед глядачів. Але, саме на зйомках цієї картини, у Леоніда трапився перший інфаркт. Справа в тому, що Биков дуже переживав через своїх фільмів, через те, що не завжди все дозволяли говорити, через те, що не вдавалося втілити в життя всі ідеї. Звичайно, його радували тріумфи та нагороди, але йому, найбільше, хотілося тільки, щоб глядачі отримували насолоду, дивлячись його картини.

Другий інфаркт у Бикова стався через те, що його син потрапив в історію з пограбуванням ювелірного магазину. Але, і після цього, Биков все-таки оговтався. Його життя забрала автомобільна аварія. Акторові і режисерові було всього лише п’ятдесят років. Це було дійсно жахливе збіг обставин, який забрало геніальної людини.

На похоронах Бикова, як він і просив у заповіті, не плакали. Тільки «врізали» «Смуглянку», востаннє, для Маестро.