Як зробити, щоб свекруха не лізла?

Ми з Кирилом вирішили створити сім’ю. Жити нам було ніде. Ось і підключилася до вирішення цієї проблеми мама мого коханого.
Майже рік ми з Кирилом прожили в цивільному шлюбі. У нас не було своєї квартири, ми кочували від його батьків до моїх. І нарешті, вирішили узаконити стосунки. Дізнавшись про це, родичі зітхнули полегшено. Але при цьому поцікавилися, де ми збираємося жити. — Сім’я повинна мати власне гніздечко, — категорично заявив Федір Ілліч, батько Кирила.
— Я теж вважаю, що наша молодь заслужила право мати власне житло, — підтримала його дружина.
— Звичайно, це було б чудово, — зітхнула моя мама, — Але де їм взяти таку кількість грошей?
— Я знаю вихід! — Іраїда Львівна обвела всіх присутніх інтригуючим поглядом.
— Який? — Не втримався мій Кирюша. Іраїда Львівна у відповідь лише поблажливо йому посміхнулася:
— Синочку, так як ви з Танюшею надумали створювати сім’ю, то я думаю, що доцільно буде побудувати будинок.
— Будинок? — Кирюха присвиснув. — Ну, ти даєш, мам! Грошей у мене вистачить лише на фундамент.
— Знесе наш дачний будиночок, а на його місці вибудуєте капітальний будинок. Заради вашого щастя ми з батьком готові на будь-які жертви. — Все одно дача вже розвалюється. Так, Федя? Той кивнув. Але з явним небажанням.
— Дякую за пропозицію, — подякував Кирило. — Тільки я в цю кабалу влазити не збираюся.
— А у вас є ми. Більшу частину кредиту ми погасимо, а вже інше самі як-небудь виплатите. Пів ночі ми з Кирилом радилися з приводу пропозиції свекрухи.
— Вибач, але я не звикла до таких подарунків, — засумнівалася я. — Ти тільки уяви, скільки це грошей ?!
— Кинь, — відмахувався Кирило, — Вони самі проявили ініціативу. Я важко зітхнула. — По-моєму, Федір Ілліч не в захваті від цієї ідеї. Він любить на дачі відпочивати … У нього був похмурий вигляд.
— Ой, вид як вид! — Хмикнув Кирюха. — Не вигадуй! Мама запропонувала розумний вихід … — Вирішено! — Оголосив Кирило, через десять хвилин. — Беремо кредит, починаємо будівництво, і … — він замріяно закотив очі. — Уявляєш, як здорово мати свій будинок? Прокидаєшся, а за вікном — травичка шелестить, пташки співають … Красотища!
— Гаразд, гаразд, — розсміялася я. — Вважай, що ти мене переконав … Ніколи не думала, що будівництво будинку пов’язано з такою паперовою тяганиною. Спасибі Іраїда Львівні, вона все це взяла на себе.

Скільки інстанцій довелося їй оббігати, щоб звести двоповерховий особняк! Проблеми почалися вже при виборі дизайну будинку. Майбутня свекруха запевняла, що в чому в чому, а в дизайні вона розбирається чудово. Однак те, що вона запропонувала, привело нас в жах — громіздке недоладне подобу середньовічної фортеці!
— Треба йти в ногу з часом. Інакше будинок морально застаріє ще до того, як ми закінчимо будівництво! — Підтримав нас Федір Ілліч.
— Гаразд, — зітхнула вона. — Наймемо якогось модного архітектора.
— Навіщо нам модний архітектор? — Обурився Кирилко. — Мій однокласник, Сашка Бойка, будівельною фірмою керує. Для мене він все зробить і за півціни.
Іраїда Львівна погодилася. Я думала, на цьому тертя закінчені. Але немає. До проекту, який підготував Саша, Іраїда Львівна чіплялася довго, його довелося переробляти тричі.

Лише через два місяці ми отримали на руки затверджені креслення. Ледве дачний будиночок знесли і почали рити новий фундамент, вона заявила, що за «цими лобуряка» (тобто будівельною бригадою) око та око потрібний. Щоранку Іраїда Львівна мчала на будівництво, щоб пильно стежити за ходом робіт. Потім дзвонила Кирилу і звітувала.
— С прохолодою працюють, — скаржилася. — Якби не я … Нарешті будинок був зведений. Почалися оздоблювальні роботи. Але тут між мною і майбутньою свекрухою виникли нові непорозуміння. Їй здавалося, що я нічого не тямлю в тому, який паркет краще. І який кахель підійде для ванної або кухні.
— Кухня завжди дотримувався в блакитних або салатових тонах, — твердила Кирюшина мама.
— Раніше іншого кахлю або фарби було не дістати, — не погоджувалася я.
— А зараз шикарний вибір. Я хочу, щоб кахель був з орнаментом.
— Це буде дуже вже незграбно!
— А шпалери в квіточку — це хіба сучасно?
— Вони прекрасно виглядатимуть з постільною білизною, яке я вам подарувала! — Не здавалася свекруха. Білизна я потайки передарувала своєї тітки, але говорити про це Іраїда Львівні не стала. Наступне зіткнення сталося через оформлення ділянки навколо будинку. Кирюшина мама вирішила засадити грядки овочами, а я пригледіла дивну розсаду — петунії та лобелії.
— Будете кожен день свої овочі до столу мати, — переконувала нас Іраїда Львівна. — А економія, яка ?!
— Ой, та скільки ми тих овочів з’їдаємо? — Заперечувала я. — Їх і в магазині купити можна.

Краса важливіше! Далі нас чекав новий сюрприз.
— Мамуля нам дві люстри купила, — сходу повідомив Кирило.
— Навіщо ?! — Здивувалася я. — Ми ж збиралися разом вибирати.
— Каже, не хотіла відволікати нас від роботи, — винувато посміхнувся він.
— Але люстри-то хоч красиві, гідні? — Приречено зітхнула я.
— Як тобі сказати, — він невизначено знизав плечима. — Так собі…
— Ясно, — протягнула я. — Завтра їдемо купувати інші. Хоч щось має мене радувати в моєму будинку!
— Тихіше! — Зашипів Кирило. — Здається, мама прийшла. Почує, що ти так говориш — образиться!
— Але мене теж можна зрозуміти, — обурено зашепотіла я. — Чому вона з нами не радиться ?!
— Мама платить, — покосившись на двері, зашипів Кирюха. — Робити їй зауваження категорично не можна.
— Ну, знаєш … — обурилася я, однак закінчити гнівну тираду не встигла, бо в кімнату увірвалася захекана Іраїда Львівна.
— Ну-у! Кирило тебе вже порадував?
— Чим? — Пригнічено запитала я.
— Як чим ?! — Запитала свекруха. — Кирюша, як же так? Ти не сказав Тані, що я купила вам люстри?
— Ось балда! — Кирило стукнув себе по лобі. — Влетіло з голови.
— Ну, нічого, — посміхнулася Іраїда Львівна, — залишилися дрібниці. Кухню привезуть завтра. Разом з холодильником. А в четвер я їду за спальнею.
— Що значить «я їду» ?! — Пробурчав Кирило. — Ліжко — річ інтимна, тому ми з Танею спальню тільки самі будемо вибирати. — Ясно, — Іраїда Львівна ображено стиснула губи. — Не хочете — як хочете … Якщо ви вважаєте, що у мене поганий смак, то так і скажіть.
— Мамо, ну що ти вигадуєш! — В голосі Кирюши було каяття. — Ми дуже вдячні тобі за все …
— Правда? — Очі свекрусі наповнилися сльозами. Мені стало соромно. Обійнявши свекруха, я проникливо прошепотіла: «Спасибі вам величезне …»

Наша вдячність спричинила черговий сплеск активності з боку Іраїди Львівни. Побачивши в передпокої допотопний комод, я просто прийшла в повний жах:
— Підходить ?! — Чекаючи похвали, запитала свекруха. — Антикварні річ.
— Господи, та його ж, напевно, з місця не можна зрушити! — Насилу стримуючи роздратування, видихнула я.
— І не кажи, дитинко, — погодилася свекруха. — Вантажники його сюди ледве затягли. Тобі комод-то цей хоча б подобається?
— Ага, — кисло посміхаючись, кивнула я. — Але він не дуже вписується в наш інтер’єр. Будинок в сучасному стилі. І раптом — старовинний комод!
— Нічого, — Іраїда Львівна любовно провела рукою по облізлі лаку. — Зате справжній дуб! Та він вам ще сто років служити буде! А то й більше. «Може, і буде, — сердито подумала я. — Тільки не тут. Сьогодні ж поставлю Кирилу умову: або я, або цей музейний експонат!» І крапка. Висунутий ультиматум Кирюху спантеличив. Але повернути громадину в магазин наречений навідріз відмовився:
— Танюшка! Зрозумій, мама мені цього виродка довіку не простить. Вона і так досі за шпалери ображається! Давай прикриємо його чим-небудь, в сенсі задрапіруем … Прикрасимо ікебаной, Буде дуже навіть нічого.
— Не хочу, щоб «дуже нічого»! — Психанула я. — Я і так багато з чим змирилася. Навіть з цієї страшної кухнею. І з кришталевими люстрами, під якими відчуваю себе членом Верховної Ради! І з чортової геранню, на яку в мене алергія.
— Танечка, я не знала, що в тебе алергія на герань, — несподівано почула я за спиною винуватий голос Іраїди Львівни.
У мене підкосилися ноги. Влипла!
— Вибач, дитинко, — тим часом продовжувала свекруха. — Я сьогодні ж віднесу її назад в магазин …
— Правильно, — пробурмотіла я. Після того курйозного випадку я вирішила бути стриманішими.

Чого, власне, розсердився? Інша б спасибі сказала, що про неї так піклуються. Зрештою, в середу ми розпишемося, переїдемо в новий будинок і вже тоді … Після розпису ми скромно посиділи в кафе. Зате в суботу накрили шикарний стіл у дворі власного будинку, серед зелені і багатоголосого хору птахів. Вже вручаючи нам з Кирюша, документи на особняк, свекруха несподівано спохопилася:
— Ой, а я ж крім будинку збиралася вам ще дещо подарувати. — Вона обернулася до чоловіка: — Федя, принеси картину. Вона в багажнику залишилася. Федір Ілліч побіг виконувати доручення. Через хвилину повернувся з величезною картиною в руках. Подивившись на подарунок, я просто ахнула. З полотна на мене дивилося усміхнене обличчя найдорожчої свекрухи Іраїди Львівни.
— Подобається? — Задоволена зробленим ефектом, запитала свекруха. — Що будинок? А це … Колись мене не стане, а вона буде створювати ілюзію моєї присутності.
Вона схлипнула, піднесла до очей затиснутий в руці носовичок. Кирило ніжно обійняв матір за плечі:
— Мамуля, ну що ти, справді! Ти у нас ще зовсім молода! А портрет … Він просто чудовий! Провівши гостей, ми вимили посуд і сіли на поріжку відпочити. Вдихаючи чистий нічне повітря, Кирилко обійняв мене за плечі і сказав:
— Слухай, Танюха, я тут все зважив і вирішив: тепер нам з тобою можна спокійно подумати про дитину.
— Мама натякала? А стать дитини вона тобі, бува, не замовила? — Я саркастично посміхнулася.
— Ні! Такої розмови у нас не було, — він розсміявся. — Але їй хочеться, щоб онуків було неодмінно троє.
— Троє ?! — Обурено закричала я. — Хоча … Звичайно, будинок адже великий … Перш ніж вимкнути світло, я сердито подивилася на стоїть біля стіни портрет свекрухи. Так і знала, іншого місця, крім як в спальні, Кирило для нього не знайшов! Я з сумом подумала про те, що так ми і будемо жити під керівництвом Іраїди Львівни.
— На добраніч, — показавши портрету мову, прошипіла я. Потім подивилася в сторону чоловіка і про всяк випадок додала: — Мамочко …